Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 573/595/17
провадження № 61-33673св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - Іскриківщинська сільська рада Білопільського району Сумської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року у складі судді Свиргуненко Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Ю. О., Левченко Т. А., Субини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Іскрисківщинська сільська рада Білопільського району Сумської області, про зобов`язання знести самочинно збудований гараж.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 11 січня 1992 року придбала у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Іскрисківщинської сільської ради від 11 листопада 1999 року їй у приватну власність передано земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,85 га в межах згідно з планом. У середині 2000 року без її згоди та відповідного дозволу, всупереч будівельним нормам і правилам відповідачі здійснили самочинне будівництво гаража. На теперішній час вона має намір продати своє домоволодіння, але основною умовою покупців є знесення останніми незаконно збудованого гаража, стіною якого є стіна її літньої кухні. Посилаючись на те, що спірний гараж побудований відповідачами без відповідних дозволів та з порушенням будівельних норм і правил, порушує її права як власника нерухомого майна, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідачів знести за власний рахунок цей гараж, який прибудований до її літньої кухні, визначеної відповідно до технічної документації літерою "В".
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову про знесення самочинно збудованого гаража, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови. Суд з`ясовував можливість врегулювання спору між сторонами шляхом перебудови відповідачами спірного гаража, відповідач ОСОБА_2 погоджувалася відокремити гараж від літньої кухні позивача, побудувавши в ньому нову задню стіну. Проте, позивач заперечувала проти проведення відповідачами перебудови і наполягала лише на знесенні всієї будівлі спірного гаража та перенесення його на відстань не менше 2 м від межі земельної ділянки, погоджуючись, що спірний гараж знаходиться на земельній ділянці відповідачів.
Апеляційний суд зауважив, що відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі, передбачені законодавством України, заходи реагування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно витлумачили норму статті 376 ЦК України, відповідно до якої знесення нерухомості можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила будівництво відмовляється від такої перебудови.
Суди не врахували, що відмовою забудовника від перебудови необхідно вважати як його заяву про це, так і дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову. Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання здійснити перебудову не виконано забудовником.
Заявник також стверджує, що суд безпідставно відмовив їй у призначенні експертизи в справі.
У березні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від відповідача ОСОБА_2, в якому вона просила відхилити касаційну, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, щоОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 77,00 кв. м, сарая літ."Б", літньої кухні літ."В", погреба "п/д", убиральні літ."У", сарая літ. "Г", огорожі "№1-3" на підставі свідоцтва про право власності від 07 червня 2012 року, який розташований на АДРЕСА_1 .
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-СМ №022580 від 23 листопада 2000 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,85 га.
Відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право власності б/н від 26 січня 2005 року на праві приватної спільної часткової власності належить житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2 . 21 березня 2017 року за відповідачами зареєстровано право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку).
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом вказувала, що відповідачі без її згоди, без відповідного дозволу та з порушенням будівельних норм і правил, побудували спірний гараж, що є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України та підлягає знесенню з цих підстав.
Свої позовні вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що через побудову відповідачами гаража "Д", порушується її право на безпечну експлуатацію літньої кухні. Крім того, наявність гаража відповідачів перешкоджає їй реалізувати своє право щодо розпорядження майном і продати свій будинок іншим особам, оскільки умовою покупців є знесення гаража.
Відмовляючи в позові суди виходили з того, що заявником не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачами її права вільно та безперешкодно користуватися та розпоряджатися її власністю., що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови. Суд з`ясовував можливість врегулювання спору між сторонами шляхом перебудови відповідачами спірного гаража, відповідач ОСОБА_2 погоджувалася відокремити гараж від літньої кухні позивача, побудувавши в ньому нову задню стіну.
З дослідженої судом першої інстанції інвентаризаційної справи, генерального плану забудови та технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 вбачається, що станом на 18 лютого 1993 року на території садиби були збудовані: житловий будинок "А-1", 1985 року забудови, крильце літ. "а", прибудова літ. "Б", літня кухня літ."В", погріб "п/д", сарай літ. "Г", вбиральня літ. "У", огорожа №1-3 та гараж літ. "Д". Інформація про те, що спірний гараж є самочинним будівництвом відсутня.
Акт № 852 складений УДАБІ у Сумській області від 29 грудня 2016 року про перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил про встановлення факту самочинної побудови гаража на АДРЕСА_1 не є доказом порушення відповідачами права позивача щодо здійснення права користування та розпорядження своєю власністю та їх дій, направлених на створення перешкод щодо реалізації своїх прав, у розумінні статей 58-59 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року).
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною другою статті 386 ЦК України, передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.