Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 462/3073/14-ц
провадження № 61-32523св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року у складі судді Ліуша А. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання доручень, договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що позивач з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 були власниками квартири АДРЕСА_1 . У 1999 році вона виїхала за межі України та повернулась назад до України 11 серпня 2011 року. Тоді виявила, що у квартирі проживають чужі люди, а надалі з`ясувала, що квартиру продано, в тому числі від її (позивача) імені за дорученням від 05 травня 2003 року. Зазначала, що вказане доручення, відповідно до якого уповноважено ОСОБА_6, ОСОБА_7 діяти від її імені, зокрема укладати усі передбачені законом угоди, та на підставі якого ОСОБА_6, ОСОБА_7 продали належну їй частку у квартирі, вона не підписувала, оскільки в цей час перебувала за межами України. У зв`язку з цим просила визнати недійсним вказане доручення, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_10, повернути їй зазначену квартиру.
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем заявлених позовних вимог.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог та не спростувала висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, просила скасувати заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент підписання спірного доручення вона перебувала за межами України, що підтверджується закордонним паспортом НОМЕР_1, виданим 24 березня 1997 року, проте строк дії паспорта закінчився і вона здала його у відділення Державної міграційної служби, а 15 серпня 2014 року отримала новий закордонний паспорт, у зв`язку з чим не мала можливості надати суду оригінал паспорту за 1997 рік, а надала лише його копію. Крім того, зазначала, що у зв`язку з відсутністю у неї коштів відмовилась від проведення судової почеркознавчої експертизи для спростування належності на дорученні від 05 травня 2003 року її підпису.
У листопаді 2017 року до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Левченко Л. Г. просила касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 05 травня 2003 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6, ОСОБА_7 вчиняти дії щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій і приватних осіб, спрямовані на виникнення і здійснення цивільних прав і виконання обов`язків, а також захисту цих прав та інтересів на її ім`я та від її імені. Відповідно до змісту доручення від 05 травня 2003 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Левченко Л. Г. встановила особу ОСОБА_1 , перевірила її дієздатність та зазначила, що доручення підписано ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса (а. с. 7).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 16 вересня 2003 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 купили на праві приватної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 8).
Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Статтею 59 ЦК УРСР визначено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
Згідно зі статтею 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.
Відповідно до статті 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.