Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 371/669/15-ц
провадження № 61-26149св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник -ОСОБА_1,
заінтересована особа - Миронівська міська рада Київської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області
від 14 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М.,
Ігнатченко Н. В., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сімʼєю, заінтересована особа - Миронівська міська рада Київської області.
Заяву обгрунтовувала тим, що протягом п`яти років, з 1994 по 1999 року, вона проживала однією сім`єю з дідом ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1, з яким вони вели спільне господарство та несли спільні витрати, спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім`ї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Одразу після смерті діда, вона не могла звернутися до нотаріальної контори з метою оформлення свідоцтва про право на спадщину, оскільки на той час була неповнолітньою. У подальшому при підготовці документів для прийняття спадщини зʼясувалося, що вона не може довести факт родинних відносин зі спадкодавцем, оскільки між ними відсутнє кровне споріднення.
Посилаючись на наведене, заявник просила встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сімʼєю з 1994 по 1999 роки та встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після померлого
ОСОБА_3 .
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 28 серпня
2015 року заяву ОСОБА_1 у частині вимог про встановлення факту прийняття заявником спадщини залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 серпня
2015 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 протягом пʼяти років, з 1994 по 1999 роки, проживала однією сімʼєю з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що вона та померлий ОСОБА_3 протягом п`яти років з січня 1994 і до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживали однієї сім`єю. На момент відкриття спадщини ОСОБА_1 була неповнолітньою, а тому згідно зі статтями 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, вважається такою, що прийняла спадщину.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 серпня 2014 року та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявник пов`язує з реалізацією права на спадкування майна померлого, яке оспорюється ОСОБА_2 . Ураховуючи існування у даному випадку спору про право, який підлягає вирішенню за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції зобов`язаний був залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду, однак, у порушення частини шостої статті 294 ЦПК України, ухвалив рішення про задоволення заяви у порядку окремого провадження.
Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Апеляційного суду Київської області
від 14 березня 2018 року та залишити в силі рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 серпня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суд першої інстанції та залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність спору про право та безпідставно залишив заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції є необгрунтованою, була подана особою, яка не брала участь у справі, та не має будь-яких житлових, майнових або інших прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .
Переглядаючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що особа, яка подала апеляційну скаргу ( ОСОБА_2 ), не заявляла позовних вимог на предмет спору щодо набуття права власності на спадкове майно, а на момент смерті ОСОБА_3, між ним та ОСОБА_2 не існувало жодних правовідносин. Натомість судом першої інстанції встановлено, що інших спадкоємців після померлого ОСОБА_3 на момент її звернення із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, не існувало.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у серпні
2018 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року залишити без змін, оскільки вона є законною та обгрунтованою. Зазначила, що вона та її сім`я, починаючи з 2000 року, добросовісно користуються спірним житловим приміщенням, несе повністю витрати по його утриманню та обслуговуванню. Натомість тривале понад 15 років не звернення ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, відсутність будь-яких доказів на підтвердження родинних стосунків з ОСОБА_5, відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження ведення спільного господарства, побуту та бюджету з померлим, які б могли підтверджувати факт проживання їх однією сім`єю, свідчить про незаконність та необгрунтованість оскаржуваного нею рішення, яке завдає їй шкоди, що виражається у несприятливих для неї наслідках, а отже відповідно до статті 292 ЦПК України надає їй право на його оскарження.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.