Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 752/5010/17
провадження № 61-22429св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", банк) про визнання поруки припиненою.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 21 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 (позичальником) укладено кредитний договір
№ МL-001/034/2008, за яким банк надав позичальнику на придбання нерухомого майна грошові кошти в сумі 611 939, 82 дол. США з кінцевою датою повернення кредиту до 21 березня 2033 року.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 21 березня 2008 року № SR-001/034/2008, за яким позивач виступив як поручитель позичальника.
На обґрунтування заявленого позову зазначав, що позичальник за кредитним договором порушила строки сплати платежів з погашення штрафних санкцій відповідно до кредитного договору з 16 червня 2012 року, а з повернення відсотків - з 21 листопада 2012 року, а тому саме з цього моменту на підставі положень додаткового договору від 18 квітня 2011 року № 4 повинен обраховуватися строк порушення зобов`язань, а банк починаючи з 16 липня 2012 року вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.
Незважаючи на те, що 27 червня 2013 року банк надіслав на адресу позичальника та поручителя вимоги про дострокове погашення суми боргу за кредитним договором, які не були ними отримані, оскільки направлені за неналежною адресою, а також те, що лише 25 вересня 2013 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення у солідарному порядку заборгованості з позичальника та поручителів, строк виконання зобов`язань згідно з умовами додаткової угоди настав 16 серпня 2012 року. Саме з цієї дати, на думку позивача, протягом шести місяців банк зобов`язаний був звернутися до суду з вимогами про стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором від 21 березня 2008 року. Оскільки банк звернувся до суду лише 25 вересня 2013 року, тобто після закінчення строку пред`явлення вимоги до поручителя, позивач на підставі положень частини четвертої статті 559 ЦК України просив визнати поруку за договором поруки від 21 березня 2008 року № SR-001/034/2008 припиненою.
Стислий виклад заперечень відповідача
Банк заперечував проти задоволення позову, посилаючись на існування судового рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2008 року та надану судами оцінку в рішеннях судів питанню щодо припинення поруки.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою поруку за договором поруки від 21 березня 2008 року № SR-001/034/2008, укладеним між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що з урахуванням положень підпункту 2.1.3.1 додаткового договору від 18 квітня 2011 року № 4 та положень кредитного договору, що визначають зміст зобов`язань, ПАТ "ОТП Банк" повинен був пред`явити вимогу до поручителя про стягнення заборгованості у повному обсязі, звернувшись до нього з відповідним позовом до 16 лютого 2013 року (протягом шести місяців, починаючи з дня, коли у боржника виник обов`язок щодо погашення заборгованості в повному обсязі - 16 серпня 2012 року), однак зазначених дій не вчинив і пред`явив позов до позичальника та поручителів 25 вересня 2013 року, тобто поза межами строку для пред`явлення вимоги до поручителя. Суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача про те, що Апеляційним судом міста Києва 27 липня 2016 року надана оцінка обставинам, про які зазначає позивач, оскільки під час ухвалення судового рішення суд розглядав інші правовідносини, не надаючи оцінку положенням додаткової угоди від 18 квітня 2011 року № 4, якими сторони змінили строк виконання зобов`язань у разі порушення позичальником умов договору.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "ОТП Банк" про припинення договору поруки відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстави для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі, з поручителя кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд обов`язково перевіряє строк дії поруки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року у справі
№ 22-7519 як таке, що набрало законної сили, що є преюдиційним під час розгляду справи, що переглядається, є помилковим, оскільки апеляційний суд не зазначив, у чому полягає преюдиційність зазначеного рішення суду. Також вважає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правила частини четвертої статті 559 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, за якими судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 березня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 (позичальником) укладено кредитний договір
№ МL-001/034/2008, за умовами якого банк надав позичальнику на придбання нерухомого майна грошові кошти в сумі 611 939, 82 дол. США із встановленням плаваючої процентної ставки в розмірі 4, 49 % річних та FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), а позичальник зобов`язалася повернути кредитні кошти у строк до 21 березня 2033 року та сплатити проценти за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 21 березня 2008 року № SR-001/034/2008, за яким ОСОБА_1 виступив як поручитель позичальника за виконання останньою умов кредитного договору.
Підпунктами 1.4.1.2, 1.5.1, 1.5.1.1 частини 2 кредитного договору передбачено обов`язок позичальника повертати кредит та нараховані відсотки частинами, щомісяця, в розміри і строки, встановлені графіком платежів.
Згідно з підпунктом 4.1.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів та користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.
Борговими зобов`язаннями за умовами кредитного договору є зобов`язання позичальника перед банком щодо повернення суми кредиту, плати за користування кредитом, сплати комісій, штрафних санкцій, витрат та збитків банку (включаючи, але не обмежуючись неодержанні доходи) у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором та інших платежів, якщо такі матимуть місце.