Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 569/16711/15-ц
провадження № 61-34893св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Бучко Т. М. від 04 березня 2016 року та постанову апеляційного суду Рівненської області вскладі суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Григоренка М. П., від 03 квітня 2018 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Григоренка М. П., від 03 квітня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11353151000 від 02 червня 2008 року, укладеного між ним та акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк".
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в порушення вимог частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оспорюваний кредитний договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, і банком не надавався окремий письмовий документи з таким детальним розписом.
Крім того позивач зазначав, що в порушення положень пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" відповідач не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону, у зв`язку із чим просив задовольнити позов.
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст оспорюваного кредитного договору відповідає встановленим законодавством вимогам та при укладенні договору відповідачем дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року залишено без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга на рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору мотивована тим, що суди, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Кредитний договір не має детального розпису загальної вартості кредиту та за своїм змістом не відповідає ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".
Касаційна скарга на постанову апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, належним чином не повідомив його про розгляд справи в апеляційному порядку, чим порушив право скаржника відстоювати свою позицію в рівних з іншими сторонами умовах.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 02 червня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11354151000, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 50 050 доларів США на строк до 29 травня 2029 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних.
08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., зареєстрований в реєстрі за № 29492950, відповідно до якого ПАТ "Укрсиббанк" відступив, а АТ "Дельта Банк" набув права вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за вищевказаним договором про надання споживчого кредиту № 11354151000 від 02 червня 2008 року та забезпечувальними договорами до нього.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту банком не було надано в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, чим порушено норми Закону України "Про захист прав споживачів", а положення договору містять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.
Згідно із пунктом 7.13 спірного кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього договору, підтвердив свої права та обов`язки за цим договором і погодився з ними, підтвердив свою здатність виконувати умови цього договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів".
Позивачем також було підписано невід`ємні додатки до кредитного договору: графік погашення кредиту (додаток № 1), графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту (додаток № 2), тарифи банку (додаток № 3).
Судами установлено, що позивач як позичальник перед укладанням кредитного договору був ознайомлений зі всіма умовами договору, погодився з ними шляхом вчинення підпису на кожному аркуші договору та додатків до нього, а також отримав визначену законом інформацію. У зв`язку з наведеним, апеляційний суд відхиляє покликання апеляційної скарги про те, що Банк не ознайомив позичальника із умовами кредитування, чим порушив його права споживача фінансових послуг.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 12 травня 2014 року, у справі № 569/12623/13-ц, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за оспорюваним кредитним договором від 02 червня 2008 року № 11354151000 в сумі 556 049 грн 52 коп.
У зазначеній справі ОСОБА_1 дійсність кредитного договору не оспорював.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Щодо оскарження постанови апеляційного суду Рівненської області від 03 квітня 2018 року з процесуальних питань
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим, дана справа була предметом апеляційного перегляду неодноразово.
Так, у липні 2016 року ОСОБА_1 оскаржував в касаційному порядку, зокрема, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року у даній справі, якою було залишено без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року.
Указане судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржувалось, зокрема, через неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд даної справи в апеляційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 18 січня 2018 року у даній справі (провадження № 61-278св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що справу в апеляційному порядку було розглянуто за відсутності позивача, який належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, тому, з метою забезпечення останньому розумної можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом справу направлено до апеляційного суду на новий розгляд.
Таким чином, указане право учасника справи було забезпечено.
Після зазначеного вище направлення справи на новий розгляд скаржник, маючи особливу зацікавленість у розгляді даної справи в апеляційному порядку за його апеляційною скаргою, мав вчиняти необхідні дії для слідкування за процесуальним рухом своєї справи.
При цьому у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що у разі якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).