Постанова
Іменем України
26 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 153/1511/18
провадження № 61-9037св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Медвецького С. К., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України, в якій просив встановити факт, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Заявник на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Сєвєрне Пищугського району Костромської області, колишнього СРСР. У жовтні 1991 року він переїхав з батьками із свого місця народження на постійне місце проживання у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, де з вересня 1992 року до серпня 1993 року відвідував заклад дошкільної освіти та з 01 вересня 1993 року до 2002 року навчався у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області. На сьогоднішній день він зареєстрований та проживає у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, тому вважає себе громадянином України. Після школи навчався у професійному училищі у с. Мазурівка Чернівецького району Вінницької області, після чого працював на фермі різноробочим. Його батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області та був громадянином України. На цей час він проживає з матір`ю ОСОБА_3 Зазначив, що громадянство Російської Федерації він не отримував. Він вимушений постійно звертатися до міграційної служби про продовження терміну перебування на території України, так як проживає на території України як особа без громадянства. Встановити цей факт йому необхідно з метою отримання громадянства України.
Стислий виклад заперечень заінтересованої особи
Заінтересована особа вважала подану заяву необґрунтованою та такою, у задоволенні якої необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 14 січня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканець с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про встановлення факту, керувався тим, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на станом на 13 листопада 1991 року підтверджується письмовими доказами, а також показаннями свідків.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - Управління) задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що надані суду першої інстанції докази доводять, що заявник проживає на території України лише з 1992 року. Зокрема відповідно до довідок від 05 жовтня 2018 року №№ 981 та 982, виданих виконкомом Тростянецької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, заявник зареєстрований та проживає з 1992 року на території Тростянецької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, за адресою: АДРЕСА_1 . Дошкільний заклад заявник відвідував з вересня 1992 року. Суд апеляційної інстанції також врахував, що ОСОБА_1 вводив суд першої інстанції в оману щодо відсутності в нього паспорта іншої країни, оскільки в судовому засіданні заявник повідомив, що у 2007 році у м. Києві у посольстві Російської Федерації він отримував паспорт громадянина РФ, що підтверджується наявним в матеріалах справи технічним звукозаписом судового засідання від 14 січня 2019 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із ухваленим рішенням апеляційного суду, у травні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неналежним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, дійшовши висновку, що ним не підтверджений факт, який просив встановити заявник. Суд не врахував, що показаннями свідків достеменно підтверджений факт проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року. Окрім цього, суд безпідставно зазначив, що заінтересована особа ввела суд в оману щодо відсутності у нього іншого громадянства, оскільки це є припущенням і не підтверджено доказами.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві Управління просило касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість. Також зазначило, що відомості про те, що у заявника наявне інше громадянство не є припущенням, оскільки ця обставина підтверджується наявним у заявника паспортом Російської Федерації, виданим 21 лютого 2007 року.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до заяви про продовження терміну перебування в Україні заявник дійсно проживає на території України, а саме у АДРЕСА_1, як особа без громадянства.
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1, виданого повторно 19 грудня 2012 року, заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Сєвєрне Пищугського району Костромської області. Його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Згідно зі свідоцтвом про смерть від 04 січня 2012 року, серії НОМЕР_2, батько заявника - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області.
Відповідно до довідки про відсутність громадянства Російської Федерації від 07 серпня 2018 року, виданої Консульським відділом Посольства Російської Федерації в Україні, ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, не набував громадянства Російської Федерації та громадянином Російської Федерації не є.