Постанова
Іменем України
24 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 201/1225/17
провадження № 61-11089св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року у складі судді Ходаківського М. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК"
(далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є користувачем послуг банку, в якому на ім`я позивача відкритий рахунок та видано картку № НОМЕР_1 у валюті євро та картку № НОМЕР_2 у валюті долари США. Починаючи з квітня 2014 року, ОСОБА_1 не може отримати (зняти) готівкові кошти із зазначених карток, а також не може здійснити платежі через електронну систему відповідача Приват 24. Після закінчення строку дії карток 11 листопада 2016 року позивач отримав замість картки № НОМЕР_1 картку № НОМЕР_3, замість картки № НОМЕР_2 картку № НОМЕР_4, але нові картки також були заблоковані. Станом на 16 листопада 2016 року на картці № НОМЕР_1 були наявні грошові кошти у розмірі 1 253, 01 євро, а на картці № НОМЕР_2 були наявні грошові кошти у розмірі 4 335, 75 дол. США. На неодноразові звернення позивача до відповідача із заявами щодо роз`яснення причин зазначеного, чіткої відповіді він не отримав, у зв`язку із чим 02 грудня 2016 року позивач направив на адресу відповідача заяву про розірвання банківського договору (закриття карткового рахунка) та перерахування залишку коштів на інший рахунок, що відкритий у іншій банківській установі. Проте грошові кошти із цих карток так і не були перераховані на інший рахунок позивача, не були виплачені позивачу, у зв`язку із чим ОСОБА_2 просив розірвати договір на відкриття карткових валютних рахунків.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року, з яким погодився Апеляційний суд Дніпропетровської області, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що стороною позивача всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладення договору (договорів) банківського рахунку, внесення грошових коштів на рахунок (рахунки), а також наявності грошових коштів (станом на день звернення до суду та ухвалення рішення) на відповідних банківських рахунках, відкритих на ім`я позивача в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на виконання умов відповідних договорів банківського рахунку. Суд критично оцінив посилання позивача на ксерокопії карток № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 та роздруківку з інтернет-джерела щодо наявності грошових коштів на зазначених рахунках як на доказ укладення відповідних договорів, внесення на рахунки грошових коштів та їх наявність на цих рахунках, оскільки за номерами карток банку з фотознімком позивача неможливо встановити, що ці картки було видано за договорами саме банківського рахунку (а не депозитного рахунку, кредитного тощо), а із наданої роздруківки незрозуміло, яку інформацію вона містить.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у лютому 2018 року надав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди не надали належної оцінки наданим позивачем доказам. Окрім цього, на переконання заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні комплексної фінансово-банківської та комп`ютерно-технічної експертизи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження наявності невиконаних ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед ОСОБА_1 грошових зобов`язань у розмірі 1 253, 01 євро, які наявні на банківському рахунку за карткою № НОМЕР_1, що була змінена на картку № НОМЕР_3, та грошових коштів у розмірі 4 335, 75 дол. США, які наявні на банківському рахунку за карткою № НОМЕР_2, що була змінена на картку № НОМЕР_4, позивачем надано двосторонні ксерокопії карток № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, а також роздруківку з інтернет-джерела.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.