ПОСТАНОВА
Іменем України
24 грудня 2019 року
Київ
справа №802/1350/17-а
адміністративне провадження №К/9901/25521/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Совяк-Круковського М. В.,
позивач не з`явився
представника відповідача Скляра О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.11.2017 (колегія суддів у складі: Воробйової І. А., Мультян М. Б., Дмитришеної Р. М.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 (колегія суддів у складі: Совгири Д. І., Курка О. П., Полотнянка Ю. П.),
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення від 21.07.2017 № 328-17 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позов мотивовано тим, що 22.05.2017 в черговий раз він звернувся до управління ДМС України у Вінницькій області із заявою про визнання його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, за наслідком розгляду якої отримав відмову, про що винесено рішення від 21.07.2017 № 328. На думку позивача таке рішення є протиправним, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем не було взято до уваги те, що він перебував на території України на законних підставах, а також те, що з 03.09.2014 брав участь у проведенні антитерористичної операції (далі - АТО) на Сході України у складі добровольчого батальйону "Крим". Відтак, у позивача існують обґрунтовані побоювання, що внаслідок його участі у даній операції на стороні української армії, він може стати жертвою переслідувань з боку Російської Федерації. Також позивач зазначив, що територіальним органом ДМС не взято до уваги й те, що згідно постанови про оголошення обвинуваченого в міжнародний розшук від 27.02.2015, він переслідується органами Російської Федерації за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 208 Кримінального кодексу Російської Федерації, а саме за участь на території іноземної держави у військовому формуванні, в цілях, що суперечать інтересам Російської Федерації. При цьому вказав, що, якщо врахувати що для Російської Федерації, усі військові формування та з`єднання України, які ведуть активні бойові дії в зоні АТО проти окупаційних військ є незаконними та такими, що суперечать інтересам Російської Федерації, то стає очевидним, що позивач переслідується органами Російської Федерації саме за участь в АТО, що фактично пов`язано із політичними переконаннями. Також, на думку позивача, при прийнятті оскаржуваного рішення уповноваженими особами управління ДМС України, не взято до уваги його релігійну приналежність, адже він сповідує течію Ісламської релігії сунітського трактування, представники якої переслідуються органами Російської Федерації. Відтак, враховуючи вищенаведене, на думку позивача, дані обставини свідчать про наявність в нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичних переконань з боку Російської Федерації.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 23.11.2017 позов задовольнив повністю.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 16.10.2018 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що у висновку міграційної служби відсутні доводи, які б спростували можливість позивача стати жертвою переслідувань в разі його повернення до Російської Федерації через його політичні переконання, які суперечать позиції влади країни походження, перебування позивача у добровольчому батальйоні "Крим", та у зв`язку з військово-політичною ситуацією між Україною та Російською Федерацією, яка мала місце як на час розгляду заяви позивача, так і станом на час вирішення справи судом. При цьому, відповідачем не враховано висновки викладені в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2016 у справі № 802/1159/16-а, де під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач має обґрунтовані побоювання повертатись до країни свого походження - Російської Федерації. Натомість відповідачем прийнято спірне рішення, яке немає доказів та вагомих фактів щодо необґрунтованості доводів позивача, та, як наслідок, не обґрунтовано підстави для прийняття рішення про відмову у визнанні особою, що потребує додаткового захисту. Не надано оцінку й обставинам перебування позивача в зоні АТО, а також те, що кримінальну справу проти позивача порушено після того, як позивач брав участь в АТО на території України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивач 01.03.2015 вдруге прибув до України. 12.03.2016 він був затриманий працівниками відділу захисту національної державної безпеки управління Служби безпеки України у Вінницькій області, як особа, що перебуває у міжнародному розшуку за скоєння злочину, передбаченого статтею 208 Кримінального кодексу Російської Федерації та йому повідомлено про те, що розпочато процедуру його екстрадиції до Російської Федерації. Отже, тільки після затримання, в порушення частини п`ятої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", позивач 25.04.2016 звернувся до УДМС України у Вінницькій області із заявою-анкетою про визнання його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту. Судами не взято до уваги те, що аргументи наведені позивачем у позові, що він був вимушений прибути на територію України внаслідок загрози життю, безпеці та свободі з боку Російської Федерації через його релігійні та політичні погляди не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 прибув на територію України добровільно, не з території Російської Федерації, а з території Турецької Республіки з метою уникнення кримінальної відповідальності, за вчинення ним злочину неполітичного характеру, а відтак згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" він не може бути визнаний біженцем. Крім того, судами не зазначено, що позивач перебуває у процесі екстрадиційної перевірки через підозру у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 208 Кримінального кодексу Російської Федерації, а саме за участь у збройному формуванні на території Сирії, а не за участь в АТО на території України. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції порушено статтю 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами про скасування рішення ДМС України від 21.07.2017 № 328-17 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте, зазначене рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач позовні вимоги не змінював, отже, скаржник вважає, що розгляд справи відбувався з порушенням норм процесуального права.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Шарапи В. М. (суддя-доповідач), Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. 20.03.2018 відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.11.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 у справі № 802/1350/17-а.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.06.2019 № 810/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 802/1350/17-а у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 802/1350/17-а.
Ухвалою від 09.12.2019 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначену адміністративну справу призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Нальчик, Кабардино-Балкарської Республіки, Російської Федерації. За національністю вірменин, громадянин Російської Федерації. З 1996 року по 2005 рік. навчався в гімназії № 14 (м. Нальчик), з 2005 року по 2010 рік - у Кабардино-Балкарському Державному університеті за спеціальністю юриспруденція, також має диплом Краснодарського університету Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації.
Позивач офіційно неодружений, проте перебуває у релігійному шлюбі (нікях) з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Має дитину ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Батьківство заявника не встановлено офіційно.
З 2007 року по 2012 рік ОСОБА_1 працював тренером із плавання у ООО "Сіндіка". Після закінчення Університету надавав юридичні послуги, відповідно до складених договорів, також у 2011 році працював арбітражним керуючим в саморегулівній організації - асоціації провідних арбітражних керуючих "Достояние".
В подальшому, у 2012 році позивач виїхав з території Російської Федерації до Єгипту з метою вивчення арабської мови і перебував там з 28.09.2012 по 27.01.2013. З 27.01.2013 по 26.08.2014 він проживав на території Туреччини на підставі Ікамету (дозвіл на проживання в Туреччині), де заключив релігійний шлюб та підробляв тренером з плавання.
26.08.2014 позивач прибув на територію України для участі в АТО на Сході країни.
З 03.09.2014 по 20.10.2014 ОСОБА_1, відповідно до довідки від 28.03.2016, виданої командиром добровольчого батальйону "Крим" Наріманом Біляловим, брав безпосередню участь в АТО.
У період з 12.11.2014 по 01.03.2015 позивач перебував на території Республіки Молдова, а 01.03.2015 він прибув до України вдруге.
Відповідно до матеріалів особової справи позивача, на території Російської Федерації стосовно нього винесено 2 постанови про оголошення заявника в міжнародний розшук від 25.12.2014 та від 27.02.2015.
12.03.2016 позивач був затриманий працівниками відділу захисту національної державної безпеки управління Служби безпеки України у Вінницькій області, як особа, що перебуває у міжнародному розшуку за скоєння злочину, передбаченого статтею 208 Кримінального кодексу Російської Федерації.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.03.2016 прийнято рішення застосувати до ОСОБА_1 тимчасовий арешт терміном на сорок діб до 20.04.2016 та надходження запиту про його видачу від компетентних органів Російської Федерації.
Окрім того, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.04.2016 стосовно ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі (екстрадиційний арешт) і застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
25.04.2016 позивач звернувся до управління ДМС України у Вінницькій області із заявою-анкетою № 4 про визнання його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.
18.05.2016 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи управління ДМС України у Вінницькій області прийнято наказ від 18.05.2016 № 18 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із даним наказом, ОСОБА_1 оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду, за наслідком розгляду якого прийнято постанову від 22.09.2016 у справі № 802/1159/16-а, залишену без змін судом апеляційної інстанції, якою скасовано оскаржуване рішення.
У зв`язку із чим на виконання рішення суду, УДМС України у Вінницькій області видано наказ від 31.03.2017 № 24 про прийняття документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21.07.2017 за наслідком розгляду матеріалів особової справи та проведених з позивачем інтерв`ю складено висновок уповноваженої посадової особи УДМС України у Вінницькій області про доцільність відмови у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації - ОСОБА_1 . В подальшому відповідачем прийнято рішення № 328-17 про відмову позивачу у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною сьомою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.