ПОСТАНОВА
Іменем України
27 грудня 2019 року
Київ
справа №620/2146/19
адміністративне провадження №К/9901/29245/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/2146/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини А1815
про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року
(прийняту у складі: головуючого судді Клопот С.Л.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Кузьмишина О.М., суддів Костюк Л.О., Файдюк В.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини А1815 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у розмірі: 31 595,20 грн;
- зобов`язати Військову частину А1815 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у розмірі: 31 595,20 грн без урахування обов`язкових податків і платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач здійснив невірний розрахунок розміру грошового забезпечення за період з 27 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року (дати виключення позивача зі списків частини у зв`язку із закінченням строку контракту). Крім того, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив виплату всіх належних позивачу сум при звільненні, а тому на користь останнього належить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
На думку позивача, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 8 квітня 2010 року, він має право вимагати компенсацію за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України з дати виключення його наказом по частині зі списків військової частини А1815 до дати присудження заборгованості із заробітної плати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - "КАС України").
Судові рішення мотивовані тим, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19, яке набрало законної сили, винесено з того самого спору і між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, судом вже надано оцінку періоду можливої затримки розрахунку при звільненні позивача, що охоплює більший строк, ніж з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, скаржник зазначає, що у справі №620/723/19 підставою позову є виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку, а в цій справі - виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку до дати присудження судом заборгованості із заробітної плати. Отже, на думку позивача, судами попередніх інстанцій невірно визначено підставу позову, що призвело до порушення норм процесуального права і, як наслідок, до неправильного вирішення справи.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, були досліджені судом у справі №620/723/19. З матеріалів справи №620/723/19 і цієї справи вбачається, що позивач звернувся із позовом до відповідача з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повторно. Крім того, у справі №620/723/19 судами надано правову оцінку періоду можливої затримки розрахунку позивачу при звільненні, що охоплює більший строк, ніж заявлено позивачем у цій справі. Отже, на думку відповідача, суд касаційної інстанції повинен залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у серпні 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Військової частини А1815, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виключення його наказом по частині зі списків військової частини А 1815 у зв`язку із закінченням контракту;
- зобов`язати військову частину А1815 нарахувати, виплатити та розрахувати позивача повністю по грошовому забезпеченню, грошовій компенсації за невикористані дні відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, коштам, використаним у відрядженнях, матеріальній допомозі з вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, а також виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 20 червня 2018 року до дати наказу військової частини А1815 про виключення позивача зі списків частини у зв`язку із закінченням строку контракту;
- зобов`язати військову частину А1815 виключити його наказом із списків військової частини А1815 з повним розрахунком з усіх видів забезпечення;
- стягнути з Військової частини А1815 моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав у розмірі: 15 000,00 грн.
Ухвалою від 25 жовтня 2018 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не виключення ОСОБА_1 наказом по частині зі списків військової частини А1815 у зв`язку із закінченням контракту; зобов`язання військової частини А1815 нарахувати, виплатити та розрахувати грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2018 роки, кошти, використані у відрядженнях, матеріальну допомогу з вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік; зобов`язання військової частини А 1815 виключити його наказом зі списків військової частини А1815 з повним розрахунком з усіх видів забезпечення, на підставі заяви позивача про відмову від позовних вимог в цій частині.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №2540/2812/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Військову частину А1815 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки терміном 110 діб за 2015, 2016, 2017 роки та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 27 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №2540/2812/18 виконано відповідачем 31 січня 2019 року.
В подальшому, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини А1815 про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року (дата виключення позивача зі списків частини у зв`язку із закінченням строку контракту) до 31 січня 2019 року (дата фактичного розрахунку на підставі зазначеного рішення суду) у розмірі: 78 744,27 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини А1815 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 31 січня 2019 року у розмірі 78 744,27 грн.
Зазначене рішення позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року і ухвалити постанову, якою задовольнити позов. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, яка не переглядалася в касаційному порядку, встановлено, що підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, а тому суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Отже, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19 залишено без змін, а відтак набрало законної сили.
Зі змісту зазначеного рішення суду вбачається, що позивача звільнено з військової служби з 22 серпня 2018 року у відповідності до наказу командира військової частини А1815 від 22 серпня 2018 року №212, тоді як, фактичний розрахунок (виплату грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні відпустки на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №2540/2812/18) проведено 31 січня 2019 року.
Враховуючи наведене, суд при розгляді справи №620/723/19 дійшов висновку, що при наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Крім того, суд зазначив, що така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи).
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 8 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - "Конвенція") кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява №23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.