ПОСТАНОВА
Іменем України
27 грудня 2019 року
Київ
справа №817/254/16
касаційне провадження №К/9901/6365/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Желєзного І.В., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Домінус" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.04.2016 (головуючий суддя: Жуковська Л.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (головуючий суддя: Капустинський М.М, судді: Мацький Є.М., Шидловський В.Б.) у справі №817/254/16 за позовом Рівненської міської ради до Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", треті особи: Державно-комунальне підприємство "Міське об`єднання парків культури та відпочинку м. Рівного", Приватне підприємство "Домінус" про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2015 року Рівненська міська рада звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", (далі - КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" або відповідач), треті особи: Державно-комунальне підприємство "Міське об`єднання парків культури та відпочинку м. Рівного", Приватне підприємство "Домінус" (далі - ПП "Домінус"), в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення реєстратора КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" від 27.09.2012 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення кафетерію та літніх павільйонів, що розташовані у м. Рівне на вул. Соборна, буд. 3-Д.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірними реєстраційними діями порушені права позивача, як органу місцевого самоврядування, який реалізує право комунальної власності територіальної громади м. Рівного на земельну ділянку, на якій розміщені об`єкти нерухомості, право власності на які зареєстровані за ПП "Домінус". Позивач зазначив, що державний реєстратор не мав законних підстав проводити державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки на реєстрацію не подано правовстановлюючих документів.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.04.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, адміністративний позов задоволено.
При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що реєстрація права власності на об`єкт нерухомості проведена за відсутності на те підстав, позаяк документи, подані на реєстрацію, не відповідали вимогам законодавства та недавали можливості державному реєстратору ідентифікувати об`єкт реєстрації.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПП "Домінус" подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначив, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна проведена на підставі належних документів. У додатково поданих письмових поясненнях до касаційної скарги скаржник вказав на те, що цей спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, позаяк він обумовлений порушенням приватного права, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від позивача та Державно-комунального підприємства "Міське об`єднання парків культури та відпочинку м.Рівного" надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останні з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просять суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2012 ПП "Домінус" звернулося до КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" із заявою про державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна. Заяві присвоєно номер 659-10. Зі змісту заяви вбачається, що ПП "Домінус" просило провести державну реєстрацію права власності на цілу частину об`єкту, названого нежитловим приміщенням, що знаходиться в м. Рівне по вул. Чорновола, 23, і належить заявнику на підставі рішення суду. До заяви додано: рішення суду (ухвала Господарського суду Рівненської області від 05.06.2007 у справі №14/264 про затвердження мирової угоди), наказ Управління містобудування та архітектури №57 від 23.05.2012 про присвоєння будівлі кафетерію, що належить ПП "Домінус" на підставі ухвали Господарського суду Рівненської області від 05.06.2017 №14/264, поштової адреси: м . Рівне, вул. Чорновола, 23; договір оренди нежитлового приміщення та квитанцію про оплату авансу за проведення реєстрації та за виготовлення технічного паспорту.
27.09.2012 державним реєстратором КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" Крук В.Р. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ПП "Домінус" цілої частини на нежитлові приміщення кафетерію та літніх павільйонів, що розташовані в м. Рівне, вул. Соборна, 3-Д з присвоєнням реєстраційного номера 37733094.
Цього ж дня, відповідачем сформовано витяг про державну реєстрацію прав №35646721 на власника - ПП "Домінус", тип об`єкта: нежитлові приміщення кафетерію та літніх павільйонів, адреса: м. Рівне, вул. Соборна, 3-Д, підстава виникнення права власності: ухвала господарського суду Рівненської області №14/264 від 05.06.2007.
Рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна є предметом спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.