ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М .І., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М., Яновської О.Г.
на постанову від 7 листопада 2019 року (провадження № 11-435заі19) у справі № 9901/608/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення.
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 4 травня 2018 року № 1331/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Тернопільського окружного адміністративного суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що спірне рішення містить прямі посилання на рішення ВРП від 29 березня 2018 року, яким її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади, тоді як це рішення оскаржувалося в судовому порядку, а тому до вирішення справи судом не могло бути підставою для прийняття спірного рішення.
Крім цього, ВРП здійснила аналіз постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі № 819/3419/15 під головуванням судді ОСОБА_1., яке визнано законним і залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, натомість виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством.
На думку позивачки, оскаржуване рішення ВРП зводиться до того, що процесуальні порушення, які не вплинули на правильність вирішення справи по суті, призвели до порушення присяги судді, що не сумісне зі здійсненням правосуддя. ВРП розглянула і прийняла рішення у зв`язку з наявністю процесуальних порушень, які не були і не могли бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, тобто мали місце процедурні порушення, які не впливають на правозастосування та вирішення спору, тому відсутні підстави для висновку про підрив авторитету правосуддя. Крім того, вказаним вище судовим рішенням було захищено права акціонерів, а тому незрозуміло, чому ані Дисциплінарна палата, ані ВРП не надали оцінки співмірності порушених прав акціонерів із застосованим до судді стягненням та не врахували, що в стороннього спостерігача та акціонерів авторитет правосуддя було укріплено та піднесено, а не підірвано.
ОСОБА_1 вказала, що у зв`язку з відсутністю обґрунтування незрозуміло, з яких підстав відповідач дійшов висновку, що позивачка, здійснивши розгляд указаної вище адміністративної справи, вичинила грубе порушення закону, яке мало наслідком підрив довіри до суду, що стало підставою для притягнення її до відповідальності у вигляді звільнення з посади.
Позивачка також указала, що суддів вищих судових інстанцій, які переглядали вказану вище адміністративну справу в апеляційному та касаційному порядках, також намагалися притягнути до дисциплінарної відповідальності, але негативне рішення, яке є предметом оскарження, прийнято ВРП лише стосовно ОСОБА_1, що, на її думку, свідчить про порушення відповідачем принципу пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 3 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП, передбачених частиною другою статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), немає, оскільки його прийнято та підписано повноважним складом ВРП, рішення містить визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
За висновком суду першої інстанції, законність подання Третьої Дисциплінарної палати ВРП, яке було предметом розгляду відповідача, встановлена ним під час розгляду скарги позивачки, про що було прийнято рішення від 29 березня 2018 року № 930/0/15-18, а відтак доводи позивачки в частині обґрунтувань про невчинення нею дисциплінарного проступку під час прийняття і вирішення адміністративної справи № 819/3419/15 не можуть бути взяті до уваги та не підлягають дослідженню в межах цієї справи, адже таким фактам надано оцінку повноважним судом - Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення ВРП від 29 березня 2018 року № 930/0/15-18.
Не погодившись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції прийняв рішення без установлення всіх обставин, що мають значення для справи.
На думку позивачки, суд першої інстанції фактично здійснив формальний розгляд та не перевірив належним чином дотримання конвенційних прав, зокрема не зауважив, що оскаржуване рішення ВРП не містить належного обґрунтування, хоч жодного права на "спрощене" рішення закон не надає. Суд першої інстанції не звернув уваги на дотримання та забезпечення судді "неупередженого" складу ВРП під час розгляду питання про звільнення з посади, а посилання на постанову Великої Палати Верхового Суду у справі № 11-497сап18 свідчить про формальність судового процесу та про відсутність на цьому етапі ефективного юридичного захисту.
ОСОБА_1 також наголосила на тому, що суд першої інстанції не перевірив дотримання її права на розгляд справи неупередженим складом ВРП.
На переконання ОСОБА_1, ВРП перевищила власні повноваження та не довела належними фактами і доказами наявності ознак дисциплінарного проступку, оскільки відсутність мотивів щодо наявності такого обов`язкового елемента дисциплінарного порушення, як підрив суспільної довіри до суду, є підставою скасування рішення, яким звільнено суддю саме за вчинення грубого порушення закону, що мало наслідком підрив суспільної довіри до суду. До того ж підстави, які слугували притягненню судді до відповідальності, не свідчать про те, що суддею було вчинено грубе порушення закону, що мало наслідком підрив суспільної довіри до суду, тому протиправним буде рішення й про звільнення судді з посади.
У скарзі також указано, що оскаржуване рішення винесено з порушенням вимог закону щодо пропорційності застосування дисциплінарної санкції, тому таке рішення підлягає скасуванню.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2019 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду констатувала, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 грудня 2017 року
№ 4020/3дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 29 березня 2018 року № 930/0/15-18, про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді.
Крім цього, зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), і Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 грудня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовила.
Вказане судове рішення Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що рішення ВРП від 29 березня 2018 року № 930/0/15-18 містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП погодилася з висновком її Третьої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
У судовому рішенні вказано, що ВРП та її дисциплінарний орган не переглядали і не ревізували постанову, ухвалену суддею ОСОБА_1. 23 листопада 2015 року у справі № 819/3419/15, водночас у ньому детально обґрунтовано, в чому виражено допущення скаржницею низки істотних порушень норм процесуального права під час вирішення вказаної справи, наслідком яких є підрив суспільної довіри до суду.
Велика Палата Верховного Суду погодилася також з висновком ВРП про те, що за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_1 . Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що чисельність і характер допущених нею порушень у їх сукупності, фактична імітація нею судового розгляду, різка відмінність її дій від звичайної практики судді, зокрема стосовно строків розгляду справи, свідчать, що такі порушення могли бути вчинені суддею лише умисно. Така поведінка судді ОСОБА_1. при виконанні професійних обов`язків викликає достатньо обґрунтовані сумніви в її здатності безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та завдає шкоди авторитету судової влади. ВРП, залишаючи без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати, погодилася з її висновком про те, що очевидний, грубий та умисний характер допущених суддею ОСОБА_1 І. порушень має наслідком підрив авторитету правосуддя і що застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що рішення ВРП від 4 травня 2018 року № 1331/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону
№ 1798-VIII немає.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення відповідача про звільнення судді Тернопільського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є обґрунтованим.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 3частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі -- Закон № 1402-VIII)суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.
Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.