У Х В А Л А
19 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 638/13683/15-ц
Провадження № 14-680цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - банк) до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року та
в с т а н о в и л а:
14 серпня 2015 року банк звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_2 суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року у розмірі 34 016,41 долара США та пеню у розмірі 22 356,23 грн, а також суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11389728000 від 8 вересня 2008 року у розмірі 7 210,36 долара США, пеню у розмірі 10 102,32 грн.
Позовну заяву банк мотивував такими обставинами :
- 23 жовтня 2007 року банк уклав із ОСОБА_2 (далі - позичальник) договір про надання споживчого кредиту № 11239052000 (далі - кредитний договір-1), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 доларів США з кінцевим строком повернення не пізніше 23 жовтня 2028 року та процентною ставкою 10,50 % річних;
- того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором банк та ОСОБА_2 (далі - поручитель) уклали договір поруки № П/11239052000 (далі - договір поруки-1);
- 8 вересня 2008 року банк також уклав із позичальником договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389728000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 000 доларів США з кінцевим строком повного остаточного погашення - 7 вересня 2018 року та процентною ставкою 13,85 % річних;
- того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором банк та поручитель уклали договір поруки № 226650 (далі - договір поруки-2);
- відповідно до умов договорів поруки відповідальність поручителя та позичальника є солідарною;
- у позичальника наявна прострочена заборгованість за обома кредитними договорами, а тому банк звернувся до суду з цим позовом.
22 листопада 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яке викладене з урахування ухвали від 14 лютого 2017 року про виправлення описки, яким позов задовольнив частково та стягнув із позичальника:
- заборгованість за кредитним договором-1 у розмірі 4 485,00 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 115 623,30 грн та включає в себе суму боргу за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 045,85 долара США та суму боргу за простроченими відсотками у розмірі 3 439,15 долара США;
- пеню за цим же договором у сумі 16 669,01 грн;
- заборгованість за кредитним договором-2 у розмірі 2 120,58 долара США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 546 68,55 грн та включає в себе суму боргу за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 310,65 долара США та суму боргу за простроченими відсотками у розмірі 809,93 долара США;
- пеню за цим же договором у сумі 10 102,32 грн, а у задоволенні іншої частини вимог - відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення так :
- банк надсилав за адресою позичальника та поручителя листи, однак, у зв`язку з відсутністю опису суд не може встановити, чи дійсно їм були направлені листи-вимоги, долучені до позовної заяви;
- за договорами не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений договорами порядок дострокового повернення кредитних коштів, а саме - не направив вимогу про дострокове повернення кредиту, як наслідок, термін повернення кредиту у повному обсязі не настав;
- з огляду на наведене наявні підстави для стягнення на користь банку лише прострочену заборгованість за тілом кредиту, процентамита пеню;
- останній черговий платіж за кредитним договором-1 сплачений 24 червня 2014 року, а за кредитним договором-2 - 17 вересня 2014 року. Вимоги до поручителя банк пред`явив 24 березня 2015 року;
- у договорах поруки не встановлений строк, після якого порука припиняється, і банк пред`явив вимогу до поручителя після спливу шестимісячного строку із моменту здійснення останнього чергового платежу, тому на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) порука припинилася.
18 квітня 2018 року Апеляційний суд Харківської області прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову так:
- суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо солідарного стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, процентами, нарахованими за користування кредитами, та пені з поручителя не підлягають задоволенню через припинення договорів поруки;
- термін повернення кредиту у повному обсязі не настав, оскільки банк не довів дотримання порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою, а надані банком листи не містять опису, що суперечить умовам кредитних договорів щодо порядку направлення юридично значимих повідомлень;
- доводи апеляційної скарги в частині дати останнього погашення за договорами про надання споживчого кредиту є необґрунтованими, оскільки вони суперечать розрахункам наданим банком;
- аргумент апеляційної скарги щодо правомірності підвищення процентної ставки за кредитним договором-1 є безпідставним, оскільки відсутні докази виконання зі сторони банку порядку збільшення процентної ставки відповідно до вимог пункту 10.2 цього договору.
У червні 2018 року банк подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Банк мотивує касаційну скаргу так:
- суди неправильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин): помилково визначили початок перебігу шестимісячного строку, адже датою останнього погашення за кредитними договорами є 8 травня 2015 року;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 16 березня 2016 року у справі № 6-1301цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16;
- обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Направлення повідомлення (вимоги) банку, згідно з пунктом 12.2. кредитного договору-1, є правом, а не обов`язком банку, і нездійснення банком цього права не позбавляє його права на дострокове стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 1050 ЦК України. Банк направив досудові вимоги рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення;
- суди необґрунтовано відмовили у стягненні заборгованості за відсотками у розмірі 73,19 долара США за кредитним договором-1, оскільки банк має право на збільшення відсоткової ставки на підставі пункту 10.2 цього кредитного договору;
- суди неправильно застосували частину третю статті 549 ЦК України та відмовили у стягненні пені за кредитним договором-1, а саме у розмірі 5 687,22 грн.
2 липня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження.
30 липня 2019 року позичальник подав відзив на касаційну скаргу. Просить її відхилити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Позичальник мотивує відзив тим, що суди попередніх інстанцій правильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України та врахували, що позивач не дотримав порядок досудового повернення заборгованості за кредитними договорами.
9 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
23 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) щодо незастосування до подібних правовідносин приписів статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) з огляду на таке:
Суди попередніх інстанцій встановили, що банк не дотримав порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою, а надані ним листи не містять опису, що суперечить умовам кредитних договорів щодо порядку направлення юридично значимих повідомлень.
У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вказано, що а аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Тлумачення частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) свідчить, що законодавець на рівні закону закріпив спеціальну норму, що регулює порядок дострокового повернення споживчого кредиту.
Зокрема у частині десятій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено: умови, за яких виникає право на дострокове повернення; строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту (тридцять чи шістдесят днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу); спеціальний правовий наслідок усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.