У Х В А Л А
19 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 464/12289/14-ц
Провадження № 14-642цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" (далі - позивач; УДП "Укрінтеравтосервіс") до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою відповідача на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 серпня 2016 року та
в с т а н о в и л а:
8 грудня 2014 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень просив :
- стягнути з відповідача на користь філії "Укрінтеравтосервіс-Львів" УДП "Укрінтеравтосервіс" (далі - філія) заборгованість у розмірі 50 961,00 грн, що виникла через невиконання грошового зобов`язання за договорами на перевезення туристів від 5 липня 2014 року № 67/79-12, від 25 липня 2014 року № 68/79-12 та від 26 липня 2014 року № 84/31-79 (далі - договори на перевезення туристів);
- стягнути з відповідача на користь філії пеню в розмірі 34 736,13 грн внаслідок невиконання грошового зобов`язання по оплаті послуг в розмірі та в строки, передбачені договорами на перевезення туристів;
- стягнути з відповідача на користь філії за невиконання грошового зобов`язання 7 % від суми боргу у розмірі 3 567,27 грн;
- стягнути з відповідача на користь філії інфляційні втрати в розмірі 3 363,42 грн.
Мотивував позовну заяву такими вимогами :
- у 2014 році філія та відповідач уклали договори на перевезення туристів, згідно з якими філія надавала відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначалися в заявках на надання транспортних послуг, які є невід`ємною частиною цих договорів;
- відповідач повинен був оплатити надані йому послуги відповідно до пунктів 1.2 договорів на перевезення туристів;
- відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договорів на перевезення туристів розмір плати за договором встановлюється сторонами перед поїздкою згідно з калькуляцією філії та за погодженням відповідача. Плата за надання транспортних послуг здійснюється відповідачем таким чином: 50 % вартості послуги авансом перед поїздкою та 50 % вартості послуги в п`ятиденний термін після надання послуги;
- станом на 19 листопада 2014 року внаслідок невиконання відповідачем умов договорів на перевезення туристів утворилася заборгованість в розмірі 50 961,00 грн;
- 25 вересня 2014 року позивач надіслав відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, який відповідач отримав, але не повернув. Вказане свідчить, що відповідач погодив суму заборгованості;
- згідно з пунктами 6.1 договорів на перевезення туристів у випадку прострочення виконання платежів відповідач сплачує на користь філії пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню в розмірі 34 736,13 грн;
- за прострочення сплати боргу на користь позивача також слід стягнути 3 567,27 грн штрафу та інфляційні втрати за липень - жовтень 2014 року у розмірі 3 363,42 грн.
15 березня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив у повному обсязі. Мотивував рішення так :
- відповідач не виконав взятих за договорами на перевезення туристів зобов`язань, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за вказаними договорами в розмірі 50 961 грн, пеню в розмірі 34 36,13 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 363,42 грн;
- оскільки позивач підпорядковується Міністерству інфраструктури України та належить до державного сектора економіки, а відповідач прострочив сплату боргу на понад 30 днів, то з останнього слід стягнути штраф в розмірі 7 % від суми боргу, що становить 3 567,27 грн.
8 серпня 2016 року Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року. Мотивував ухвалу так :
- обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем умов договорів на перевезення туристів, що є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі;
- безпідставними є доводи апеляційної скарги про нікчемність пунктів 6.1 договорів на перевезення туристів, оскільки ці договори є чинними та сторонами не оспорювалися;
- доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги договори про відступлення права вимоги, укладені відповідачем з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (далі разом - треті особи), не спростовують правильності висновків цього суду по суті спору;
- відсутність у позивача заборгованості перед третіми особами станом на час укладення з ними договорів про відступлення права вимоги підтверджується наданими позивачем відомостями по рахунках третіх осіб.
29 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 серпня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивував касаційну скаргу такими обставинами :
- суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що 15 та 16 жовтня 2014 року відповідач уклав з третіми особами договори про відступлення права вимоги, згідно з якими треті особи передали відповідачу право вимоги за договорами оренди транспортних засобів, укладеними з філією;
- заборгованість філії перед третіми особами становить 50 961,00 грн, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків станом на 30 червня 2014 року;
- відповідач повідомив позивача про укладення договорів про відступлення права вимоги шляхом надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18 жовтня 2014 року;
- суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин приписи статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки у цих відносинах відповідач діє як фізична особа.