Постанова
Іменем України
26 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 638/16617/16-ц
провадження № 61-14172св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада Харківської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради Харківської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Сусідній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 складається з двох квартир, що мають два окремі виходи. Власником Ѕ частини вказаного домоволодіння був ОСОБА_3, який виїхав з цього житла за новою адресою ще до 2000 року. З моменту від`їзду з будинку він не є респондентом на пошті, не знаходиться на обліку у районній поліклініці, не сплачує за воду та вивіз сміття, особові рахунки на електро- та газопостачання на ім`я ОСОБА_3 припинено. Співвласник домоволодіння по АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 не почав користуватися цим житлом.
Їй відомо, що ОСОБА_3 помер в 2011 році, у спадщину домоволодіння ніхто не прийняв.
Вважає, що заволодіння майном, яке належало ОСОБА_3, є добросовісним. Протягом 15 років вона відкрито та безперервно користується житлом, поліпшує його стан, що є підставою для набуття права власності за набувальною давністю.
Просить визнати за нею право власності на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем в розумінні статті 344 ЦК України. Відсутність у позивача правовстановлюючих документів, а також відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власника спірної квартири, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для визнання права власності за набувальною давністю.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
30 серпня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
23 жовтня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить суд задовольнити вимоги касаційної скарги в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 11 червня 1986 року вирішено вилучити з використання громадян земельні ділянки на яких розташовані житлові будинку, належні їм на праві приватної власності згідно додатку № 1; знос житлових будинків, за додатками 1, 2 здійснити у 1987-1989 роках. Міській плановій комісії доручено виділити Дзержинському райвиконкому необхідну житлову площу для виселення жильців з будинків, що підлягають зносу.
З додатку № 1 до рішення виконкому вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_2 віднесено до переліку житлових будинків, що підлягають зносу.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на 2010 рік право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 - Ѕ частина, ОСОБА_4 - Ѕ частина домоволодіння.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.