Постанова
Іменем України
24 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 541/1716/17
провадження № 61-39291св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,
відповідачі: Миргородська міська радаПолтавської області, Держава Україна в особі Верховної Ради України,
треті особи: Професійно-технічне училище № 44 міста Миргорода, Миргородське комунальне житлово-експлуатаційне управління Миргородської міської ради, Міністерство освіти і науки України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року у складі судді Андрущенко-Луценко С. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів:
Прядкіна О. В., Абрамова П. С., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Миргородської міської ради, Держави Україна в особі Верховної Ради України, треті особи: Професійно-технічне училище № 44 міста Миргорода, Миргородське комунальне житлово-експлуатаційне управління Миргородської міської ради, Міністерство освіти і науки України, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що перебуваючи у трудових відносинах з Професійно-технічним училищем № 44 міста Миргорода та потребуючи поліпшення житлових умов, їй видано ордер від 13 листопада
2006 року № 137 на сім`ю з двох осіб у складі: її та доньки ОСОБА_2, на право зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, жилою площею 39,1 кв. м, яке складається з трьох кімнат.
На підставі рішення Виконавчого комітету Миргородської міської ради
від 25 жовтня 2006 року № 419, Миргородською міською радою видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Державою Україна в особі Верховної Ради України та проведено реєстрацію такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
27 червня 2013 року Миргородською міською радою (тридцять четверта сесія шостого скликання) прийнято рішення № 16, про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миргорода будівлі корпусу АДРЕСА_1 та передачу зазначеного об`єкту на баланс Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління міської ради.
Посилаючись на те, що її звернення щодо приватизації займаного жилого приміщення не вирішено, з моменту набуття права володіння спірною квартирою сплинуло понад 10 років, вона за власні кошти здійснила у ній ремонт та переобладнання, а інші особи не претендували на займане нею приміщення, власник зазначеного нерухомого майна не виконував обовʼязку щодо його утримання, тим самим фактично відмовився від свого права власності, ОСОБА_1 просила визнати за нею та її донькою ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про власника цього майна - Державу Україна в особі Верховної Ради України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від
15 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набуття у власність житлового приміщення державного чи комунального житлового фонду відбувається відповідно до норм житлового законодавства, і на такі правовідносини не поширюються положення статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, чи власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, тоді як спірна квартира є власністю Держави Україна в особі Верховної Ради України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 лютого
2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скаргаОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Миргородського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року і постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні вимог про визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що з моменту вселення у спірну квартиру, їй як наймачу не було відомо про її фактичного власника, оскільки жодна юридична особа не виявляла інтерес до зазначеного нерухомого майна, не реалізовувала права власника щодо спірної квартири та не несла тягар її утримання відповідно до статті 322 ЦК України, тому вона та неповнолітня ОСОБА_2, як такі, що користуються спірною квартирою понад 10 років, є її добросовісними набувачами у розумінні статті 344 ЦК України.
Ураховуючи, що набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за субʼєктами, що ними володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також, в інших ситуаціях, а у реалізації права на приватизацію спірного житлового приміщення їй було відмовлено, з посиланням на те, що вказане питання буде вирішено після завершення роботи комісії з прийому-передачі будівель Професійно-технічного училища № 44 міста Миргорода у комунальну власність, заявник вважала, що суди попередніх інстанцій не мали визначених законом підстав для відмови у захисті її права власності на житло з формальних підстав.
Крім того, вирішуючи спір суд першої інстанції не зауважив, що у запереченні на позовну заяву, представник Верховної Ради України посилався на те, що Верховна Рада України не є належним відповідачем до заявлених до неї позовних вимог, та безпідставно не вирішив питання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Кабінету Міністрів України, що суттєво вплинуло на законність оскаржуваного судового рішення.
У відзиві на касаційну скаргу представник Верховної Ради України просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 - без задоволення. Зазначав, що обставини порушеного цивільно-правового спору свідчать про відсутність юридичного складу правопорушення, необхідного для задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Верховної Ради України.
Вказував на те, що у зв`язку із втратою чинності Закону України "Про власність", частина перша статті 32 якого передбачала, що суб`єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, належне представництво інтересів держави у даній категорії справ, відповідно до чинного законодавства (Закон України "Про управління об`єктами державної власності"), мають здійснювати Кабінет Міністрів України та уповноважені органи виконавчої влади.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій