Постанова
Іменем України
18 грудня2019 року
м. Київ
справа № 707/66/18
провадження № 61-569св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2018 року у складі судді Тептюка Є. П. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Храпка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними додаткових угод.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 23 травня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна") укладений кредитний договір № CNL-00/071/2006, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 500 000,00 грн, з кінцевим терміном їх повернення до 23 травня 2016 року.
04 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CNL-F00/152/2007, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 778 000,00 грн, з кінцевим терміном їх повернення до 01 липня 2022 року.
22 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), як правонаступником АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ЗАТ "ОТП Банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") укладені договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги.
28 січня 2015 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_2 укладені договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами
від 23 травня 2006 року № CNL-00/071/2006 та від 04 липня 2007 року № CNL-F00/152/2007.
В подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені сім однотипних додаткових угод до кредитних договорів від 23 травня 2006 року № CNL-F00/071/2006 та від 04 липня 2007 року № CNL-F00/152/2007, за якими відповідач надав позивачу у позику різні суми грошових коштів: 18 лютого
2015 року - 405 000,00 грн; 25 лютого 2015 року - 340 000.00 грн; 05 березня 2015 року - 250 000,00 грн.; 20 березня 2015 року - 190 000,00 грн; 20 березня 2015 року - 73 750,00 грн; 21 березня 2015 року - 540 000,00 грн; 10 червня
2015 року - 760 000,00 грн.
Посилаючись на те, що відповідно до чинного законодавства кредитодавцем за кредитним договором може виступати лише фінансова установа, а не фізична особа, якою є ОСОБА_2, позивач просив визнати недійсними додаткові угоди до кредитних договорів від 23 травня 2006 року № CNL-F00/071/2006 та
від 04 липня 2007 року № CNL-F00/152/2007.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за своєю правовою природою спірні додаткові угоди до кредитних договорів становлять окремі договори позики, зміст яких та їх правові наслідки обгрунтовано свідчать про те, що вони відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та положенням параграфу 1 глави 71 ЦК України, а тому відсутні визначені законом підстави для визнання їх недійсними. Представник позивача не заперечував отримання ОСОБА_1 грошових коштів за укладеними між ним та ОСОБА_2 додатковими угодами до кредитних договорів, а отже з моменту отримання позичальником грошових коштів, договір позики є укладеним і сторони набувають відповідних прав та обовʼязків за таким договором. Зазначені обставини підтверджено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2018 року, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість на загальну суму 3 799 828,00 грн, що складається із заборгованості за додатковими угодами до кредитних договорів від 23 травня 2006 року № CNL-F00/071/2006 та від 04 липня 2007 року № CNL-F00/152/2007, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 13 вересня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2018 року і постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не врахували, що додаткові угоди є частиною кредитних договорів від 23 травня 2006 року № CNL-F00/071/2006 та від 04 липня 2007 року № CNL-F00/152/2007, доповнюють, змінюють або скасовують окремі положення таких договорів. Аналіз положень додаткових угод до кредитних договорів свідчить про те, що їх укладення мало наслідком збільшення розміру кредиту і таке збільшення проведено кредитодавцем - фізичною особою ОСОБА_2, який відповідно до чинного законодавства не має права бути стороною кредитного договору.
Суди не звернули увагу, що на підставі договорів про відступлення права вимоги за кредитними договорами від 23 травня 2006 року № CNL-00/071/2006 та
від 04 липня 2007 року № CNL-F00/152/2007, ОСОБА_2 набув лише право вимоги виконання позивачем боргових зобов`язань, що існували на момент їх укладення. Вчинення будь-яких інших дій на підставі цих договорів ні законодавством, ні самими договорами не передбачено.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 23 травня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" укладений кредитний договір № CNL-00/071/2006, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 500 000,00 грн, з кінцевим терміном їх повернення до 23 травня 2016 року.
04 липня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CNL-F00/152/2007, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 778 000,00 грн, з кінцевим терміном їх повернення до
01 липня 2022 року.
22 лютого 2013 року між ПАТ "ОТП Банк", як правонаступником АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ЗАТ "ОТП Банк", та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладені договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги.
28 січня 2015 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 травня 2006 року № CNL-00/071/2006, за умовами якого первісний кредитор (ТОВ "ОТП Факторинг Україна") передав новому кредитору ( ОСОБА_2 ) право вимоги виконання боржником ( ОСОБА_1 ) зобовʼязань за кредитним договором у розмірі 154 413,98 грн.