Постанова
Іменем України
23 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 572/1169/17
провадження № 61-684св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року у складі судді Рижого О. А. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 03лютого 2010 року відповідно до Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву, отримала кредит у розмірі 6 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 квітня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 21 196,05 грн, з яких: 3 097,11 грн - заборгованість за кредитом,
16 613,41 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 985,53 грн - штраф (процентна складова).
АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_1 виявила бажання отримати кредитні кошти в розмірі 6 200,00 грн, оскільки надані відповідачкою документи спростовують дані, які містяться в анкеті-заяві, долученої позивачем до позовної заяви, а саме є невідповідність даних паспорта, дівочого прізвища матері та місце народження
ОСОБА_1 .
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилено.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
18 грудня 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди здійснили розгляд справи поверхнево. Невідповідність в анкеті-заяві даних паспорта, дівочого прізвища матері та місця народження відповідача не спростовують факту оформлення кредитного договору на ім?я ОСОБА_1 та отримання саме нею кредитних коштів. Судами не враховано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Доводи інших учасників справи:
10 квітня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилити, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що анкету-заяву ОСОБА_1 не підписувала. Анкетні дані, вказані в анкеті-заяві, є різними з анкетними даними
ОСОБА_1
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сарненського районного суду Рівненської області.
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 03 березня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
За умовами вказаного договору позичальник, з урахуванням збільшеного кредитного ліміту, отримав кредит у розмірі 6 200,000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
За розрахунком банку станом на 30 квітня 2017 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 21 196,05 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 097,11 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 16 613,41 грн; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) -
500,00 грн; штраф (процентна складова) - 985,53 грн.
16 липня 2010 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб, у зв?язку із чим прізвище було змінено на " ОСОБА_1 ".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_1 виявила бажання отримати кредитні кошти в розмірі 6 200,00 грн, оскільки надані відповідачкою документи спростовують дані, які містяться в анкеті-заяві, долученої позивачем до позовної заяви, а саме є невідповідність даних паспорта, дівочого прізвища матері та місця народження ОСОБА_1 .
Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 03 лютого 2010 року ОСОБА_1 до суду не зверталась.
Крім того, з розрахунку заборгованості наданого банком, вбачається, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та періодично здійснювала його погашення. Доказів на спростування вказаного розрахунку, ОСОБА_1 не надано.
За таких обставин суди зробили помилковий висновок про відмову у задоволені позову з тих підстав, що позивачем не доведено факту підписання саме відповідачкою анкети-заяви на отримання кредитних коштів. Такі висновки судів попередніх інстанцій спростовуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою б/н від 03 лютого 2010 року, яка в установленому законом порядку недійсною не визнана.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.