Постанова
Іменем України
23 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 607/24477/18
провадження № 61-17839св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у власних інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року у складі головуючого-судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у власних інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що є власником квартири АДРЕСА_1, у якій зареєстровані крім неї та фактично проживають її донька ОСОБА_2, онук ОСОБА_4 та зять ОСОБА_3, на реєстрацію якого вона згоди не надала.
Посилаючись на те, що відповідачі постійно порушують правила співжиття, вчиняють сварки та бійки, з приводу чого вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, проте заходи запобігання та громадського впливу виявилися безрезультатними, крім того відповідачі не беруть жодної участі в утриманні житла, що завдає їй значних матеріальних збитків, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів існування підстав, передбачених статтею 116 ЖК УРСР для виселення відповідачів із спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої і апеляційної інстанцій неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи, не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Так, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився факт наявності постійних конфліктів між сторонами, та те, що позивач, як власник спірної квартири, заперечує проти проживання відповідачів у ній, крім того вони не є членами сім`ї позивача, а відповідач ОСОБА_6, взагалі не зареєстрований у вказаній квартирі.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому 11 листопада 2019 року відзиві, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Позивач є матір`ю відповідача ОСОБА_2 та бабоюю неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані та проживають разом з позивачем у спірній квартирі. Крім того, у вказаній квартирі більше одинадцяти років проживає ОСОБА_3, який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_4 .
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 займають одну кімнату у спірній квартири, а позивач дві.
Між сторонами виникли вкрай неприязні стосунки, часто виникають конфліктні ситуації та побутові сварки, у зв`язку з чим ОСОБА_1 упродовж 2015-2018 років неодноразово зверталася до правоохоронних органів.
Постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2018 року у справі № 607/22601/18, від 04 жовтня 2018 року у справі № 607/15488/18, від 16 січня 2019 року у справі № 607/1122/19 провадження відносно ОСОБА_2 закриті у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2019 року у справі № 607/1120/19 адміністративну справу відносно ОСОБА_3 за частиною першою статті 173-1 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Натомість, постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2018 року у справі № 607/22605/18, від 04 жовтня 2018 року у справі № 607/15490/18 та від 22 січня 2019 року у справі № 607/1649/19 ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.