Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 523/2163/16-ц
провадження № 61-26889св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі -ДТП).
На обгрунтування позовних вимог зазначали, що 07 червня 2006 року по проспекту Добровольського у м. Одеса сталася ДТП за участю автомобіля марки "БМВ-318" під керуванням ОСОБА_3 та мопеда під керуванням неповнолітнього ОСОБА_1, внаслідок якої зазначеному позивачеві завдані тяжкі тілесні ушкодження.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2009 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з амністією, кримінальна справа відносно нього закрита за частиною другою статті 286 КК України.
ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, він отримав тяжкі тілесні ушкодження, протягом року проходив тривале лікування у стаціонарних умовах, переніс численні операції, кожна з яких супроводжувалася важкими фізичними та моральними стражданнями, тривалий час перебував на амбулаторному лікуванні, оскільки після операцій йому необхідно було робити уколи, перев`язки та масаж. Внаслідок отриманих тяжких травм він отримав інвалідність 2 групи, що повністю змінило його спосіб життя, оскільки він тривалий час не міг самостійно пересуватися та обслуговувати себе, ходити до школи, потребував сторонньої допомоги матері, яка постійно була поряд, несла усі матеріальні витрати та здійснювала повний побутовий і медичний догляд.
ОСОБА_2 вказувала на те, що протиправними діями відповідача її неповнолітньому сину ОСОБА_1 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, після ДТП він два тижні перебував у реанімації на межі життя і смерті. Ця страшна подія, що сталася з вини відповідача, завдала їй тяжкого нервового удару та потрясіння. Після інтенсивної терапії у реанімації сину проведено декілька тяжких операцій, вона постійно знаходилася біля нього, оскільки він не міг самостійно пересуватися та обслуговувати себе, бачила його фізичні страждання від болю та моральні страждання від отриманого каліцтва, що повністю змінило життя, плани та мрії сина. Після ДТП син продовжує лікування, рана на п`яті не загоюється, ліва нога коротша за праву на 3 см, сина визнано інвалідом 2 групи і усвідомлення цієї обставини завдає їй додаткових моральних страждань. Зазначене на тривалий час істотно змінило спосіб її життя, в тому числі і на майбутнє, оскільки вона постійно має здійснювати догляд за сином-інвалідом.
Посилаючись на наведене, позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 142 590,00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої каліцтвом, 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, зобов`язати відповідача щомісячно, з лютого 2016 року і до повного відновлення здоров`я, відшкодовувати йому заподіяну шкоду в зв`язку з втратою здоров`я, без врахування пенсії, у розмірі не меншому за мінімальну заробітну плату; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 26 674,39 грн - на відшкодування витрат на придбання ліків, медичних препаратів та допоміжних матеріалів, придбаних для лікування неповнолітнього сина в 2006-2007 роках,
277 780,00 грн - на відшкодування витрат на посилене харчування за період з
17 червня 2006 року по 30 липня 2017 року, 41 366,63 грн - на відшкодування витрат на постійний медичний догляд протягом 41 місяця 11 днів, 20 683,26 грн - на відшкодування витрат на постійний сторонній догляд протягом 41 місяця 11 днів, 9 834,98 грн - на відшкодування витрат на постійний побутовий догляд та піклування протягом 28 місяців 3 днів, 21 600,00 грн - на відшкодування витрат на додаткові заняття з репетиторами для засвоєння шкільної програми протягом 18 місяців, 15 960, 00 грн - на відшкодування вартості знищеного мопеду та 300 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня
2017 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 103 929,00 грн на відшкодування майнової шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, в період з червня 2016 року по лютий 2016 року, та 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 603 629,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 85 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 391 470,61 грн на відшкодування майнової шкоди та 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 591 470,61 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 85 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина відповідача у заподіянні шкоди здоров`ю позивача ОСОБА_1 є доведеною, а тому з нього підлягає відшкодуванню майнова шкода, пов`язана з втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати, починаючи з 07 червня 2006 року (дати ДТП) до дня звернення з позовом до суду (лютий 2016 року) у розмірі 103 929,00 грн. Суд відмовив у задоволенні вимог про відшкодування такої шкоди ОСОБА_1 на майбутнє з посиланням на постійну зміну розміру заробітної плати, що може призвести до можливих утруднень при виконанні судового рішення, що не позбавляє права ОСОБА_1 у подальшому звернутися до суду із зазначеними вимогами. Суд вважав обгрунтованими вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача
1 866,60 грн на відшкодування витрат на лікування її сина, суми індексації таких витрат у розмірі 2 359,14 грн, а також 277 780,00 грн на відшкодування витрат на посилене харчування ОСОБА_1 з 17 червня 2006 року по 30 липня 2015 року, 41 366,63 грн на відшкодування витрат на постійний медичний догляд,
20 683,26 грн на відшкодування витрат на постійний сторонній догляд,
9 834,98 грн на відшкодування витрат на побутовий догляд, 21 600,00 грн на відшкодування витрат на навчання, а також 15 960,00 грн на відшкодування майнової шкоди у зв`язку із знищенням мопеда, а всього 391 470,61 грн. З огляду на перенесені позивачами важкі моральні страждання, яких вони зазнали з вини відповідача, суд із застосуванням принципу співмірності та справедливості, вважав обгрунтованим розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у розмірі 500 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 у розмірі 200 000,00 грн.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року виправлено описку в рішенні Суворовського районного суду м. Одеси
від 22 березня 2017 року, зазначено, що замість неправильно стягнутої зОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми на відшкодування витрат на правову допомогу "85 000,00 грн", з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню "8 500,00 грн" на відшкодування таких витрат; замість "стягнути зОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 85 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу" зазначено про стягнення "з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8 500,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу"; виключено з пункту 6 резолютивної частини рішення текст "на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ".
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року виправлено описку в рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від
22 березня 2017 року, а саме: у резолютивній частині рішення суду замість " ОСОБА_4 " зазначено " ОСОБА_2 ".
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду від 22 березня 2017 року залишено без задоволення. Роз`яснено ОСОБА_3 право на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суд неодноразово повідомляв відповідача про судові засідання за адресою місця його реєстрації, зворотні повідомлення поверталися з відміткою про те, що адресат за вказаною адресою не проживає. У зв`язку з неявкою відповідача судові засідання призначались на 19 травня 2016 року, 04 липня 2016 року, 27 вересня 2016 року, 28 жовтня
2016 року, 20 грудня 2016 року. Судова повістка на 22 березня 2017 року відповідачу була вручена за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, буд. 1, однак він у судове засідання не з`явився, доказів поважності причин неявки в судове засідання не надав, а тому відсутні підстави для скасування заочного рішення.
Короткий зміст рішень апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення зазначених позовних вимог частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 866,60 грн на відшкодування майнової шкоди, відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в частині відшкодування витрат на посилене харчування, постійний медичний та сторонній догляд, навчання, у зв`язку із знищенням майна, а також про відшкодування моральної шкоди.
Заочне рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність протиправних дій ОСОБА_3 відносно потерпілого ОСОБА_1, наявність заподіяної йому майнової та моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та його вину в її заподіянні, а тому суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я за період, з червня 2006 року по лютий 2016 року в розмірі 103 929,00 грн та 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності до вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що відповідач ОСОБА_3 був належно повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, не подавав заяву про застосування позовної давності, а отже задоволення такої заяви судом апеляційної інстанції буде суперечити правилам частини третьої статті 267 ЦК України, відповідно до якої застосування судом позовної давності можливо лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Апеляційний суд вважав необгрунтованими посилання відповідача на не урахування судом першої інстанції наявності вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, оскільки такі доводи не підтверджені висновками органу досудового слідства та суду, у провадженні яких знаходилася кримінальна справа щодо обставин зазначеної ДТП.
Зважаючи на доведеність ОСОБА_2 придбання нею у 2006-2007 роках ліків, медичних препаратів та допоміжних матеріалів на лікування неповнолітнього сина у розмірі 7 189,21 грн та виплату у травні 2016 року Моторно (транспортним) страховим бюро України на відшкодування майнової шкоди, заподіяної ОСОБА_1, 5 322,60 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1 866,60 грн на відшкодування зазначених витрат. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував до вказаних вимог положення частини першої статті 1208 ЦК України, а тому необгрунтовано стягнув з відповідача індексацію у розмірі 2 359,14 грн.
Апеляційний суд вважав необгрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування витрат на постійний, медичний, сторонній та побутовий догляд, а також понесених нею витрат на репетиторів, відшкодування майнової шкоди у зв`язку із знищенням мопеда, оскільки надані ОСОБА_2 розрахунки не підтверджені висновками МСЕК або судово-медичної експертизи та відсутні документальні підтвердження зазначених витрат, вартості мопеда і його фізичного знищення.
Суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 1168 ЦК України моральна шкода відшкодовується батькам фізичної особи лише у разі смерті такої фізичної особи та з огляду на відшкодування моральної шкоди безпосередньо потерпілому ОСОБА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року виправлено допущені у вступній та резолютивній частині постанови Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року арифметичні помилки, зокрема зазначено у резолютивній частині постанови правильний розмір, стягнутих з ОСОБА_3, грошових сум, а саме:
- "Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 866,60 грн";
- "Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 22 грн";
- "Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 6 058,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції".
Узагальнені вимоги та доводи касаційних скарг
У травні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій він просив скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року і постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року, та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково, у розмірі 25 000,00 грн.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування
ОСОБА_1 моральної та майнової шкоди у розмірі 603 629,00 грн, оскільки позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених вимог, зокрема втрата ОСОБА_1 професійної та/або загальної працездатності не підтверджена висновком судово-медичного експерта. При визначенні розміру майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, суди не урахували ступінь вини потерпілого ОСОБА_1, який своїми діями спричинив ДТП. Крім того, право на відшкодування шкоди за статтями 1195, 1199 ЦК України виникає у разі наявності підтвердженого розміру втрати працездатності, при цьому ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності, тобто працездатність ним повністю не втрачена, а тому суди необгрунтовано обрахували розмір шкоди, виходячи з повного розміру мінімальної заробітної плати. Вважав, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є занадто великим, визнавав готовність добровільно сплатити ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У травні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , у якій вона просила скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні її вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, та залишити в силі у цій частині заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, апеляційний суд помилково застосував положення статті 1168 ЦК України, а не статтю 23 ЦК України, а також безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача індексації у розмірі 2 359,14 грн нарахованої на понесені нею витрати на лікування ОСОБА_1, внаслідок неправильного тлумачення статті 1208 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат на постійний медичний, сторонній та побутовий догляд, додаткове харчування та додаткове навчання у зв`язку з їх недоведеністю, апеляційний суд не звернув увагу на наявні у матеріалах справи розрахунки таких витрат. Відмовляючи у відшкодуванні вартості пошкодженого у ДТП мопеду, суд не урахував, що пошкодження мопеду внаслідок ДТП підтверджується висновком судової трасологічної експертизи, який міститься у матеріалах кримінальної справи №523/4690/14-к, а тому відмова у задоволенні таких вимог є необгрунтованою.
У вересні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2, мотивована посиланням на те, що Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив законне та обгрунтоване судове рішення, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, що є підставою для його скасування. Вказував на те, що відповідач ОСОБА_3, зловживаючи своїми процесуальними правами, вводить суди в оману та має намір виїхати за межі України з метою уникнути відповідальності за заподіяну ним шкоду.
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 від ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у якому вони зазначали, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив законне і обгрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 07 червня 2006 року о 21 год.
30 хв. в м. Одесі по пр. Добровольського (від вул. Заболотного в напрямку
вул. 10 лінія) ОСОБА_3 ., керуючи автомобілем "БМВ-318", реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив вимоги підпунктів 2.3."б", 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з мопедом під керуванням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2009 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 4 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, статей 44, 86 КК України, пункту б статті 1, статті 9 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року, тобто з нереабілітуючих обставин. Цивільний позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 160 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди залишено без розгляду.
Внаслідок ДТП, що сталася з вини ОСОБА_3, позивачу ОСОБА_1 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді тяжкої відкритої черепно-мозкової травми, перелому лобної кістки з переходом на основу черепа в області передньої черепної ямки з забоєм головного мозку, епідермальної гематоми лобної області зліва, субарахноїдального крововиливу, забійних ран і осаднення обличчя, закритих переломів лівої стегнової кістки в середній треті та внутрішньої щиколотки лівої гомілки, скальпованої рани лівої п`яточної області, які згідно висновку судової медичної експертизи № 5144 від 28 листопада
2006 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_1 в період з
07 червня 2006 року по 20 червня 2006 року знаходився на лікуванні в ортопедичному відділені Одеської обласної дитячої лікарні.
07 червня 2006 року ОСОБА_1 зробили хірургічну операцію на п`яточній області лівої ноги, а також операцію на лівій щиколотці по стабілізації відломків кісток щиколотки та наклали скелетну витяжку.
08 червня 2006 року йому зробили хірургічну операцію лівої лобної частини голови по вилученню епідермальної гематоми, а також операцію на лівому стегні і стабілізували відломки кістки металевим стержнем.
З 21 червня 2006 року по 07 липня 2006 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в Харківському інституті патології хребта та суглобів
ім. М. І. Сітенко, де йому зробили хірургічну обробку рани п`яточної області лівої гомілки, вилучили гематому в лівій лобній частині голови, зробили операцію по фіксуванню лівого стегна лінійним металевим стержнем та на лівий гомілково-ступний суглоб наклали гіпсову шину.
З 08 липня 2006 року по 05 листопада 2006 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні в поліклініці за місцем проживання.
З 06 листопада 2006 року по 20 грудня 2006 року потерпілий перебував на лікуванні в Одеській міській лікарні № 10, де продовжувалося лікування п`яточної області лівої стопи, яка не заживала, зокрема було зроблено три пластичні операції на лівій п`ятці: 09 листопада 2006 року та 22 листопада
2006 року.
З 21 грудня 2006 року по 17 травня 2007 року позивач знаходився на амбулаторному лікуванні за місцем проживання.
З 18 травня 2007 року по 23 травня 2007 року він перебував на лікуванні в неврологічному відділені Одеської дитячої міської лікарні № 3.
З 24 травня 2007 року по 01 жовтня 2011 року потерпілий знаходився на амбулаторному лікуванні за місцем свого проживання.
З 02 жовтня 2011 року по 14 жовтня 2011 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділені Одеської обласної клінічної лікарні.
Починаючи з 15 жовтня 2011 року і до моменту звернення з позовом до суду, ОСОБА_1 продовжує амбулаторне лікування з діагнозом: наслідки отриманої 07 червня 2006 року тяжкої поєднаної травми у вигляді відкритого перелому своду і основи черепа, забій мозку з крововиливом в оболонки мозку; консолідованого перелому середньої третини лівого стегна, консолідованого перелому лівого стегна в середній треті; перелому медіальної щиколотки лівої гомілки; стійкої контрактури (обмеження руху) лівого гомілково - ступного суглобу II - III ступеня; посттравматичний дефект м`яких тканин лівої п`ятки без тенденції до загоювання; посттравматичне укорочення лівої нижньої кінцівки на 3 см, НФД II ст.
На час ДТП ОСОБА_1 було 16 років, внаслідок отриманих ушкоджень його визнано інвалідом з дитинства 2 групи, який за станом здоров`я не працює.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.