ПОСТАНОВА
Іменем України
20 грудня 2019 року
Київ
справа №815/2542/15
касаційне провадження №К/9901/29031/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2016 (суддя Кравченко М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Жук С.І., Семенюк Г.В.) у справі № 815/2542/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" звернулося до суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2015 № 000112203 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 124984,50 грн.
Одеський окружний адміністративний постановою від 02.02.2016 адміністративний позов залишив без задоволення.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.04.2016 залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2016 без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріально та процесуального права.
Зокрема, наголошує на неповному наданні оцінки обставинам справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Крім того, позивач вказує на те, що судом першої інстанції було порушено його право на участь у розгляді справи, оскільки у зв`язку з неявкою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" у судове засіданні суд повинен був відкласти розгляд справи, натомість, розглянув справу в порядку письмового провадження. У свою чергу, позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув заявлене Товариством з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" клопотання про відкладення розгляду справи та безпідставно продовжив проведення судового засідання.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроплодоовощхоз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 03.03.2015 № 792/15-53-22-03/37224979.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 93153,00 грн.;
пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 200580 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.03.2015:
№ 000102203, згідно з яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 116441,00 грн., в тому числі: у сумі 93153,00 грн. за основним платежем та в сумі 23288,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 000112203, згідно з яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 300870,00 грн., в тому числі: у сумі 200580,00 грн. за основним платежем та в сумі 100290,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області прийнято рішення від 02.04.2015 № 8129/10/15-53-22-00 про застосування податкового компромісу щодо податкового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 175885,50 грн. та щодо податкового зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 116441,00 грн.
Предметом оскарження у цьому адміністративному провадженні є податкове повідомлення-рішення від 24.03.2015 № 000112203 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 124984,50 грн.
Підставою для визначення позивачу вказаної суми грошових зобов`язань слугували висновки щодо неправомірного включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартон Білдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм-Драйв" щодо придбання послуг з виготовлення проектної документації у період з квітня по жовтень 2014 року.
На думку податкового органу, такі господарські операції не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та не є пов`язаними з господарською діяльністю позивача.
За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов`язання на підставі таких операцій.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Своєю чергою, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У спірній ситуації суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили із того, що долучені позивачем до матеріалів справи докази (податкові накладні, завдання на проектування, кошториси, протоколи на погодження договірної ціни, акти виконаних робіт, розробки) не є достатніми для висновку щодо фактичного здійснення оспорюваних операцій.
Так, умовами укладених позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартон Білдінг" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм-Драйв" договорів передбачено, що оплата за виконані зобов`язання здійснюється на підставі актів виконаних робіт.
Однак, позивачем не пред`явлено суду належних та допустимих доказів про здійснення оплати з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартон Білдінг" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм-Драйв" за виконані роботи та надані послуги, зокрема, платіжні доручення, виписки по банківському рахунку.
Крім того, за результатами дослідження пред`явлених позивачем доказів судами встановлено, що з їх змісту неможливо ідентифікувати спосіб виконання проектних робіт, місце такого виконання та обсяг.
Не пред`явлено також позивачем і документів, які б підтверджували кінцеві результати виконання проектних робіт.
За результатами оцінки питання доцільності спірних господарських операцій судами попередніх інстанцій встановлено, що договори з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартон Білдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм-Драйв" укладені у зв`язку з необхідністю отримання більшої кількості варіантів технологічних рішень для організації заводу по виробництву та розливу тихих вин на виконання договору від 19.05.2014 № 1905/14 з Приватним підприємством "Легенда Криму" (Автономна Республіка Крим, Сакський район, с. Геройське, вул. 9-ти Героїв, 7).
Так, відповідно до умов зазначеного договору, зокрема: замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок: виконати обстеження, інженерне дослідження та розробку проекту на будівництво об`єкту "Завод по переробці винограду та виробництву вин в селі Ярке Сакського району Республіки Крим", погодити технічну документацію у відповідних експертних органах, органах контролю та нагляду Російської Федерації (пункт 1.1); наукові, технічні, економічні та інші вимоги до проектної документації повинні відповідати Завданню на проектування та чинним на території Російської Федерації нормативним документам (пункт 1.3); виконавець підтверджує, що у нього наявні всі необхідні дозволи, передбачені чинним законодавством Російської Федерації (про допуск до роботи в області проектування капітального будівництва і виконання інженерних рішень) для виконання зобов`язань згідно з цим договором (пункт1.4); за невиконання або неналежне виконання зобов`язань виконавець та замовник несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством Російської Федерації (пункт 6.1); гарантійні зобов`язання виконавця на виконання робіт встановлюються у відповідності з законодавством Російської Федерації (пункт 10.1); склад, порядок розробки та затвердження проектної документації встановлюється у відповідності з нормативною базою Російської Федерації та умовами цього договору (пункт 10.9).