П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 819/16/16
Провадження № 11-666апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно), треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Фонд, Банк, про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року (судді Шавель Р. М., Костів М. В., Бруновська Н. В.),
УСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати неправомірними дії уповноваженої особи Фонду щодо визначення розрахункової суми, яка підлягає відшкодуванню позивачу за вкладом у Банку за рахунок Фонду, зобов`язати відповідача подати Фонду додаткову інформацію про збільшення суми, що підлягає відшкодуванню позивачу, а саме: вказати про додаткове відшкодування коштів за вкладом у Банку в сумі 44 032 грн 41 коп. за рахунок Фонду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав на те, що визначення уповноваженою особою Фонду розрахункової суми, яка підлягала відшкодуванню позивачу за вкладом у Банку за рахунок Фонду, здійснено без дотримання вимог частини п`ятої статті 26 Закону Українивід 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відноси; далі - Закон № 4452-VI), оскільки при перерахунку суми вкладу в іноземній валюті в національну валюту відповідачем було застосовано не той курс гривні, що був встановлений Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом Банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.
Наведене призвело до неправомірного зменшення суми, яка підлягала відшкодуванню позивачу за вкладом у Банку за рахунок Фонду, зі 198 тис. 146 грн 38 коп. до 154 тис.113 грн 97 коп.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 3 лютого 2016 року позов задовольнив.
У ході розгляду справи суд установив такі її обставини.
31 липня 2014 року позивач і Банк уклали договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в рамках пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+", за умовами якого позивач (вкладник) зобов`язується передати, а Банк - прийняти грошову суму в розмірі 8 тис. 123 долари США на строк 6 місяців зі сплатою процентів по вкладу за ставкою 12,5 % річних.
Цим договором також передбачено, що в день його підписання вкладнику відкривається вкладний рахунок № 1992551 на ім`я вкладника (пункт 1.2); датою повернення вкладу сторони визначили 31 січня 2015 року (пункт 2.3); у випадку, якщо вкладник в період дії договору не звернувся до банку із заявою про відмову від продовження строку розміщення вкладу на новий термін, строк розміщення вкладу продовжується на такий самий період, тобто на 6 місяців, при цьому базова процентна ставка по вкладу встановлюється у розмірі згідно з тарифами банку, діючими на дату кожного продовження строку розміщення вкладу, яка встановлена для депозитів в рамках відповідного пакета послуг (пункт 4.8).
За відсутності заяви позивача про відмову від продовження строку розміщення вкладу, на підставі пункту 4.8 договору вкладу строк розміщення вкладу було продовжено на 6 місяців - до 31 липня 2015 року, нова процентна ставка склала 12 % річних. При цьому проценти, нараховані за період з 31 липня 2014 року по 31 січня 2015 року, які після сплати до бюджету податку на відсотки становили 428,18 долара США, 2 лютого 2015 року перераховані Банком на поточний рахунок позивача № 81456103.
На виконання постанови правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 лютого 2015 року № 26 у Банку з 6 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці.
Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О.
Рішенням Фонду від 23 квітня 2015 року № 85 продовжено здійснення тимчасової адміністрації та повноваження уповноваженої особи Фонду до 5 червня 2015 року включно.
У подальшому рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 113 на підставі постанови правління Національного банку України від 4 червня 2015 року № 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" розпочато ліквідацію Банку.
9 грудня 2015 року позивач направив уповноваженій особі Фонду заяву про виплату залишку коштів гарантованої суми вкладу, не отриманих через неправильне обчислення суми вкладу в національній валюті України, відповіді на яку не отримав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що уповноважена особа Фонду здійснила розрахунок суми вкладу позивача по курсу гривні до долара США, який діяв станом на 5 лютого 2015 року, що не відповідає вимогам Закону № 4452-VI, оскільки відповідач зобов`язаний був провести перерахунок суми вкладу позивача по курсу, який діяв на 6 лютого 2015 року, а саме - 23 грн 13 коп. за один долар США. Такі дії призвели до протиправного зменшення суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на 44 тис. 32 грн 41 коп.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 квітня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
ОСОБА_1 подавкасаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та направити справу до цього ж суду для продовження її розгляду.
Скаргу мотивовано тим, що спір щодо права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, який не є спором у процесі ліквідації банку, a стосується виконання Фондом владної функції, a саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Тому поширювати на цей спір юрисдикцію господарських судів немає підстав.
Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 КАС у чинній редакції, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом перевірки судами у цій справі є правомірність дій уповноваженої особи Фонду щодо визначення суми, яка гарантовано підлягає відшкодуванню позивачу за вкладом у Банку за рахунок Фонду відповідно доЗакону № 4452-VI, та наявність у відповідача обв`язку подати Фонду додаткову інформацію про збільшення суми, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок Фонду.
Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС (у зазначеній редакції)).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.