П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/17493/16
Провадження № 11-611апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Неос Лізинг" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" Кашути Дмитра Євгеновича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ТОВ "Неос Лізинг" на ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року (суддя Качур І. А.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (судді Костюк Л. О., Бужак Н. П., Твердохліб В. А.),
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року ТОВ "УніКредит Лізинг" (у подальшому перейменоване на ТОВ "Неос Лізинг"; далі - Товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило:
- визнати протиправним рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку (протокол від 9 квітня 2015 року № 085/15) в частині неакцептування та невключення до зазначеного реєстру кредиторської вимоги Товариства до Банку на суму 919 380 грн;
- зобов`язати уповноважену особу Фонду акцептувати кредиторську вимогу Товариства до Банку у розмірі 919 380 грн та внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку шляхом включення до цього реєстру акцептованої кредиторської вимоги Товариства до Банку на суму 919 380 грн;
- зобов`язати Фонд затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку щодо включення до реєстру акцептованої кредиторської вимоги Товариства на суму 919 380 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 16 лютого 2011 року між ТОВ "УніКредит Лізинг" і ТОВ "БНТ-ФІНАНСИ" укладено договір фінансового лізингу № 2259L11/00.
З метою забезпечення належного виконання зазначеного вище договору 23 лютого 2011 року Банком була надана платіжна гарантія № 1901/884, за умовами якої Банк взяв на себе безвідкличні зобов`язання виплатити ТОВ "УніКредит Лізинг" будь-яку суму в межах загальної суми цієї гарантії, яка складає 919 380 грн. У зв`язку з настанням гарантійного випадку ТОВ "УніКредит Лізинг" надіслало Банку вимогу платежу за гарантією, зобов`язання за якою Банк мав виконати у строк до 14 грудня 2014 року. Вказані грошові зобов`язання на користь позивача Банком не були виконані. Натомість уповноважена особа Фонду листом від 19 грудня 2014 року повідомила позивача про те, що у зв`язку з віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних задоволення вимог кредиторів не здійснюється, а відшкодування коштів останнім буде здійснено відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 4452-VI).
Однак усупереч приписам зазначеного Закону уповноважена особа Фонду не включила кредиторські вимоги ТОВ "УніКредит Лізинг" до Банку до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку, хоча вони були обґрунтовано викладені у направленій відповідачу заяві від 27 лютого 2015 року.
Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 14 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Скаргу мотивовано тим, що з огляду на виключні повноваження Фонду, який є юридичною особою публічного права і працівники якого під час ухвалення рішень про акцептування кредиторських вимог, затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та змін до нього здійснюють владні управлінські функції, ця справа за позовом Товариства підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства.
Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 7 частини першої статті 3 КАС передбачено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду, направленим на включення кредиторських вимог Товариства до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку згідно з договором фінансового лізингу, з метою забезпечення належного виконання якого Банком була надана платіжна гарантія, зобов`язання за якою Банком не виконані.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.