Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа №326/1310/17
провадження № 51-4672км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Руденко О.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чепурного С.В. в інтересах ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду Запорізької області від 31 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080340000410, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Банівка Приморського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Приморського районного суду Запорізької області від 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавлення права керуватитранспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 35 000грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10956 грн.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 06 липня 2017 року приблизно о 17:50, керуючи автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснюючи виїзд з другорядної дороги на автодорогу "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ" в районі 532 км у Приморському районі Запорізької області, порушив вимоги п. 16.11, та розділу 33 (дорожній знак 2.1 "Дати дорогу") та проявив неуважність при здійсненні маневру виїзду на перехрестя з маневром повороту ліворуч, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2, яка рухалась у напрямку від м. Бердянська Запорізької області по вказаній дорозі.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворысть. Зазначає про однобічність і неповноту судовогорышення, оскільки судом проігноровано його клопотання про проведення слідчого експерименту, а також необґрунтовано відмовлено у його клопотанні про проведення повторної судово-медичної експертизи. Крім того, не погоджується з рішенням суду в частині призначеного додаткового покарання та терміну іспитового строку. Також не погоджується з розміром стягнутої з засудженого моральної шкоди. Апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам сторони захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Журавльов А.О. просить залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.
Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, а також його незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Висновок суду про порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху, підтверджений рядом досліджених доказів, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_2, свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , даними протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06 липня 2017 року, оглядів транспортних засобів від 08 липня 207 року, висновками експертів.
Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
Твердження захисника про необґрунтованість відмови йому судом першої інстанції у задоволенні його клопотання про доручення органу досудового розслідування проведення слідчого експерименту є безпідставними. Так, районний суд своєю ухвалою від 17 грудня 2018 року, відмовляючи захиснику у задоволенні вказаного клопотання, послався на те, що після ДТП вже пройшов тривалий час, протягом якого об`єктивно не міг не змінитися технічний стан автомобіля, в ДТП отримав пошкодження велосипед. До того ж свідки пояснили, що вони не можуть вказати повні обставини правопорушення. Окрім того, сам ОСОБА_1 пояснив, що автомобіль, на якому ним був здійснений наїзд на потерпілу, він продав. А тому обґрунтування клопотання захисника, на думку суду, не було підставою для проведення слідчого експерименту в порядку ст. 333 КПК України. При цьому суд зазначив, що обставини ДТП зафіксовані у протоколах слідчих дій, підписані їх учасниками, зауважень на них не надійшло; свідки, поняті допитані в судовому засіданні. Таким чином вказане рішення суду першої інстанції є цілком вмотивованим і з ним погоджується і колегія суддів.
Що стосується тверджень захисника про безпідставну відмову йому судом у проведенні судово-медичної експертизи, то колегія суддів також вважає їх неспроможними виходячи з наступного.
Так, судом було викликано експерта ОСОБА_7, який дав свої пояснення з приводу наданого ним висновку № 511 від 29 серпня 2017 року та пояснив, що йому було достатньо вихідних даних для складання висновків. А тому у суду в ході вивчення висновку експерта сумнівів у його правильності не виникло. Судом не було встановлено, що висновок суперечить іншим матеріалам справи, так і не встановлено порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. А тому ухвалою суду від 16 серпня 2018 року дане клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Таким чином, Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.
Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.