Постанова
Іменем України
23 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 757/972/16-ц
провадження № 61-27349св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бурнашева Павла Валерійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 рокуу складі судді Писанця В.А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") про захист порушеного права споживача та визнання недійним кредитного договору, посилаючись на те, що 11 жовтня 2007 року між нею та ТОВ "Укрпромбанк" було укладено кредитний договір № 1277/ФКВ-07 (далі - Кредитний договір), за умовами якого їй надано кредит у розмірі 93 000 доларів США під 14,5 % річних строком на 180 місяці, тобто до 10 жовтня 2022 року. ТОВ "Укрпромбанк" не надало їй жодних документів чи листів щодо умов кредитування і не включило до Кредитного договору необхідних умов, які б дозволили їй ознайомитися із загальним розміром зобов`язання, встановити економічну доцільність (необхідність) отримання кредитних коштів. Фактично відповідач ввів її в оману щодо істотних умов Кредитного договору, що призвело до укладення договору на невигідних для неї умовах. Оскільки Кредитний договір не відповідає вимогам частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 56 Закону України "Про банки та банківську діяльність", статтям 11, 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", пунктам 2.1, 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 № 168 (далі - Правила № 168), то на підставі частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила визнати його недійсним без застосування наслідків недійсності правочину.
У квітні 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бурнашев П. В. подав клопотання про заміну відповідача ТОВ "Укрпромбанк" на належного відповідача - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), а також - уточнену позовну заяву, в якій відповідачем зазначено ПАТ "Дельта Банк".
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року, внесеною в журнал судового засідання, відповідача ТОВ "Укрпромбанк" замінено на належного відповідача - ПАТ "Дельта Банк".
В запереченні на позовну заяву ПАТ "Дельта Банк" зазначило, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки Кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов. Факт письмового ознайомлення позичальника з умовами кредитування та отримання копії відповідного листа - повідомлення про умови кредитування підтверджено пунктом 7.1 Кредитного договору. З часу укладення зазначеного договору позивач не зверталася до ТОВ "Укрпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" із запереченнями чи за роз`ясненнями з приводу нарахування та сплати щомісячних платежів. ТОВ "Укрпромбанк" дотримано вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" і загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, тому підстави для визнання Кредитного договору недійсним відсутні. Також ПАТ "Дельта Банк" подало заяву про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1, в якій посилалося на те, що оспорюваний Кредитний договір було укладено 11 жовтня 2007 року, тому позовна давність спливла 11 жовтня 2010 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і підтверджуються висновком судово-економічної експертизи від 07 червня 2017 року № 23, складеним судовим експертом Барабашем Р. В., проте ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бурнашева П. В. залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Оскільки позивач могла довідатися про порушення свого права в день укладення Кредитного договору - 11 жовтня 2007 року і відповідачем заявлено про застосування позовної давності, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги щодо початку перебігу позовної давності з моменту звернення ОСОБА_1 до спеціаліста в галузі права - судового експерта Вавілової В. В. не заслуговують на увагу, оскільки необізнаність позивача у сфері економіки та фінансового права не може бути підставою для визначення початку перебігу позовної давності. Крім того, ОСОБА_1 звернулася із заявою щодо проведення експертного дослідження лише через десять років після укладення Кредитного договору і доказів неможливості такого звернення раніше не надала.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бурнашев П. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 рокута постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 березня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином всіх фактичних обставин справи, у зв`язку з чим дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суди не звернули уваги на висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі № 7-рп/2013, про те, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права та про особу, яка його порушила, лише після звернення до спеціаліста в галузі права - судового експерта Вавілової В. В., тому суди помилково пов`язували момент виникнення в неї права на звернення до суду з днем укладення Кредитного договору. Крім того, висновки судів щодо застосування позовної давності не відповідають висновкам, які наведено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Боґдель проти Литви" та у справі "Міцці проти Мальти".
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
12 липня 2018 року справу № 757/972/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпромбанк" було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 93 000 доларів США під 14,5 % річних строком на 180 місяці, тобто до 10 жовтня 2022 року.
Згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує факт письмового ознайомлення з умовами кредитування банку та отримання копії відповідного листа - повідомлення про умови кредитування банку, за якими надається цей кредит, а також підтверджує, що уважно ознайомився зі змістом цього договору, всі умови цього договору зрозумів, повністю з ними згоден, заперечень, зауважень та запитань не має, та зобов`язується їх дотримуватися та виконувати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, за умовами якого ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком України, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінило ТОВ "Укрпромбанк" як кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки кредитні кошти банком надано ОСОБА_1 на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.
Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.