Постанова
Іменем України
23 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 551/303/17
провадження № 61-11243св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сагайдацьке хлібоприймальне підприємство",
третя особа - Управління Держпраці у Полтавській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Рябченка В. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 05 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2017 року позивач звернувся до суду позовом, у подальшому уточненим, у якому просив: визнати формулювання причин звільнення з посади інженера-енергетика 1 категорії, ветерана праці ОСОБА_1 неправильним і таким, що не відповідає чинному трудовому законодавству України; визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагайдацьке хлібоприймальне підприємство" (далі - ТОВ "СХП") від 11 квітня 2017 року № 3-05 про звільнення з роботи інженера-енергетика 1 категорії, ветерана праці ОСОБА_1 протиправним, скасувати його та зобов`язати адміністрацію ТОВ "СХП" поновити його на роботі і виплатити йому заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції НБУ; визнати недійсним запис у трудовій книжці та зобов`язати адміністрацію ТОВ "СХП" внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 щодо його звільнення.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у заяві на звільнення він просив звільнити його за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, проте відповідач його звільнив за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України і при цьому не оформив належним чином його трудову книжку, не видав довідку з місця роботи про розмір зарплати, письмово не повідомив про належні до виплати грошові суми його заробітної плати та не провів остаточний розрахунок.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 14 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 правомірно звільнений відповідачем з посади
інженера-енергетика 1 категорії ТОВ "СХП" за власним бажанням з 11 квітня 2017 року за статтею 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви від 10 квітня 2017 року, а тому відсутні підстави для скасування наказу відповідача про звільнення, поновлення його на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу та внесення змін до його трудової книжки.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 05 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не заперечував, що власноручно написав заяву про звільнення та просив звільнити його за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 11 квітня 2017 року. Об`єктивних і переконливих доказів, які б підтверджували факт незаконності звільнення, позивач суду не надав. Доводи апеляційної скарги про порушення порядку ведення трудових книжок не доводять незаконність звільнення позивача, оскільки виявлені уповноваженим органом порушення не є такими, з якими закон пов`язує можливість визнання звільнення незаконним.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки позивач просив звільнити його за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, але у наказі про звільнення й у трудовій книжці зазначене формулювання причин звільнення відсутнє. Також посилався на те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22 травня 2013 року у справі
№ 6-34цс13.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач надав суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості, а судове рішення без змін. Зазначив, зокрема, що позивач перебував на пенсії з 2007 року, тобто його звільнення за статтею 38 КЗпП України безпосередньо не пов`язане із виходом на пенсію, отже відповідач не мав підстав зазначати такі підстави у наказі про звільнення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач наказом від 21 липня 2016 року № 05-к прийнятий на посаду інженера-енергетика ТОВ "СХП" з 22 липня 2016 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.
Наказом від 11 квітня 2017 року № 97-к ОСОБА_1 звільнений з посади інженера-енергетика ТОВ "СХП" з 11 квітня 2017 року за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви від 10 квітня 2017 року, в якій він просив звільнити його із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 11 квітня 2017 року.
Згідно з платіжним дорученням від 11 квітня 2017 року № 57 відповідач у день звільнення позивача перерахував на його банківську зарплатну картку 3 153, 78 грн як заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку, тобто провів з ним повний розрахунок у день звільнення.
Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач неодноразово звертався до Управління Держпраці у Полтавській області зі скаргами про порушення його трудових прав відповідачем.
Відповідно до акта від 16 травня 2017 року № 16-30-211/527 позаплановою перевіркою Управління Держпраці у Полтавській області виявлені такі порушення вимог законодавства про працю, допущені стосовно ОСОБА_1 : порушення пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), щодо ознайомлення працівників із кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу про призначення на роботу під розписку в особовій картці; порушення частини першої статті 116 КЗпП України у частині письмового повідомлення працівника про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення.
Інших порушень вимог трудового законодавства стосовно ОСОБА_1, у тому числі статей 47 та 49 КЗпП України, під час перевірки інспекторами управління праці не виявлено.
Постановою Шишацького районного суду Полтавської області від 13 червня 2017 року у справі № 551/377/17 за порушення вимог статей 116 КЗпП України, пункту 2.5 глави 2 Інструкції, які виявилися у неознайомлені позивача ОСОБА_1 з наказом про прийняття на роботу від 21 липня 2016 року № 05-к та про звільнення з роботи від 11 квітня 2017 року № 97-к, неповідомленні його про суми, належні йому до виплати при звільненні, директора ТОВ "СХП" притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу.
Крім цього, постановою першого заступника начальника Управління Держпраці у Полтавській області від 30 травня 2017 року № 16-30-211/527-317 за порушення вимог трудового законодавства стосовно ОСОБА_1 на ТОВ "СХП" накладено штраф у розмірі 3 200, 00 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).