Постанова
Іменем України
23 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 203/4586/16-ц
провадження № 61-15839св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Марфін Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року у складі судді Католікяна М. О. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним кредитний договір № 00238/RD, укладений 24 червня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" (далі - ВАТ "Морський транспортний банк", банк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк").
Позовна заява з урахуванням поданих під час розгляду справи уточнень мотивована тим, що зазначений кредитний договір на отримання кредиту на споживчі цілі у розмірі 90 116,00 дол. США не відповідає закону, оскільки на момент укладення договору банк не повідомив йому тип процентної ставки, можливість або неможливість дострокового повернення кредиту, розмір фінансових зобов`язань щодо платежів, які мають бути сплачені на користь реєстраторів, нотаріусів, до Пенсійного фонду України. Пунктом 2.3.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 21 січня 2011 року № 2 встановлено, що при відмові позичальника в оформленні будь-яких додаткових угод банк має право змінити умови договору, вимагати дострокове повернення кредиту, для позичальника аналогічного права не передбачено, тому вважає цю умову договору несправедливою, зазначав про істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків. Вважав, що зазначене свідчить про невиконання банком вимог статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк звернення ОСОБА_1 до суду з позовом почав відлік на наступний день за днем укладення договору та сплинув 25 червня 2011 року, тому зроблена банком до винесення рішення по суті спору заява про застосування наслідків спливу позовної давності є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2017 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року змінено у частині мотивів відмови у позові.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовна давність може бути застосована судом лише у випадку обґрунтованості позову. Суд виходив з того, що кредитний договір укладений у письмовій формі, сторони досягли згоди щодо істотних умов, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог до його умов, у подальшому виконував умови договору; сукупна вартість кредиту та реальна процентна ставка міститься у додатках до кредитного договору. Суд дійшов висновку, що у справі відсутні підстави для визнання кредитного договору недійним з підстав, передбачених у статті 230 ЦК України та/чи статтях 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки позивач не навів доказів щодо введення його в оману під час укладення договору чи несправедливості умов кредитного договору.
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції.
У березні 2018 року справу передано до Верхового Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статті 203 ЦК України, статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів"; відповідач мав довести у суді ознайомлення споживача з інформацією про умови кредитування; на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів", вважає умови кредитного договору несправедливими та такими, що не відповідають вимогам закону.
Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу від відповідача не надходило.
Клопотання про відмову від касаційної скарги
До Верховного Суду надійшло клопотання за підписом ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги.
У статті 398 ЦПК України передбачено права особи, яка подала касаційну скаргу, доповнити, змінити або відкликати касаційну скаргу або відмова від неї. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження. У разі закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається (частини четверта та п`ята статті 398 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п`ятій статті 206 цього Кодексу (частина шоста статті 398 ЦПК України).
З метою встановлення дійсного волевиявлення учасника справи щодо здійснення ним процесуальних прав, Верховний Суд двічі направляв ОСОБА_1 листи стосовно необхідності отримання від нього підтвердження наміру відмовитися від касаційної скарги та роз`яснював йому наслідки, передбачені частиною п`ятою статті 398 ЦПК України, у разі закриття касаційного провадження.
Зазначені листи вручені за адресою, яка вказана у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах, і за якою ОСОБА_1 раніше отримувалася судова повістка (а. с. 232), що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень, які повернулися до суду.
Після відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) відповідно до статті 131 ЦПК України суд не повідомляв.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не підтвердив тієї обставини, що підпис у заяві про відмову від касаційної скарги належить йому, тобто, свого наміру відмовитися від поданої касаційної скарги, оскільки не надав до суду відповідної заяви, Верховний Суд позбавлений можливості пересвідчитися у зворотному, тому у задоволенні клопотання про відмову від касаційної скарги слід відмовити.