Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 523/5064/15-ц
провадження № 61-31214св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом та відповідач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (відповідачі за позовом третьої особи),
треті особи: ОСОБА_6, від імені якої діє законний представник ОСОБА_1, орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Головного управління юстиції в Одеській області,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6, від імені якої діє законний представник ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2016 року у складі судді Бузовського В. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Плавич Н. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та просила: встановити факт прийняття спадщини її чоловіком ОСОБА_7 на 21/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8 ,померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_7 на 29/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за нею право власності на 21/100 частину та на 29/200 частин зазначеного домоволодіння в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_10 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що батькам її чоловіка - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які розірвали шлюб у 1971 році, належало на праві спільної часткової власності домоволодіння АДРЕСА_1, а саме батькові ОСОБА_8 належала 21/50 частина, а матері ОСОБА_9 - 29/50 частин.
В 1980 році помер батько її чоловіка ОСОБА_8 ОСОБА_7 та його брат ОСОБА_3 на час смерті батька проживали разом з ним та фактично вступили в управління та володіння частиною будинку, що належала їх батькові.
В 1995 році померла їх мати ОСОБА_9 ОСОБА_7 та його брат ОСОБА_3 на час смерті матері проживали разом із нею та фактично вступили в управління та володіння частиною будинку, що належала їх матері.
Таким чином, її чоловік отримав у спадщину 21/100 частину спірного будинку після смерті батька та 29/100 частин після смерті матері, такі самі частки фактично отримав у спадщину і брат її чоловіка.
ОСОБА_7 помер у 2012 році та вона у встановленому законом порядку та строки звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки ані батьки її чоловіка, ані її чоловік не зареєстрували своє право власності на належні їм частки у спірному будинку.
Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просила позов задовольнити.
У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, 21/50 частин якого належала на праві власності батьку - ОСОБА_8, а 29/50 частин - матері ОСОБА_9, а також виселити ОСОБА_4 зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення
Свої вимоги обґрунтовував тим, що його померлий брат ОСОБА_7 не проживав у спірномудомоволодінні, був зареєстрований за іншою адресою, а тому не міг вчинити дії, направлені на прийняття спадщини після смерті матері та батька. В управління та володіння спадковим майном, як після смерті батька, так і після смерті матері вступив лише він та надав дозвіл своєму брату ОСОБА_7 тимчасово вселитися в будинок разом з дружиноюОСОБА_4 та неповнолітньою дитиною ОСОБА_6 . Враховуючи те, що дружина та дочка померлого ОСОБА_7 не мають жодних правових підстав для набуття права власності на спірний будинок в порядку спадкування, ОСОБА_3 просив його зустрічний позов задовольнити.
У вересні 2015 року третя особа ОСОБА_6, від імені якої діє законний представник ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила: встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті його батька ОСОБА_8 та матері ОСОБА_9 ; визнати за нею право власності на 21/100 частки та 29/200 частки житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову зазначала, що вона є дочкою померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7, який в передбаченому ЦК УРСР 1963 року порядку прийняв спадщину після смерті його батька ОСОБА_8 та ОСОБА_9, та, відповідно, є спадкоємцем першої черги спадкоємців за законом.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на 29/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку загальною площею 88, 9 кв. м, житловою площею 63, 4 кв. м, а також: сараю літ. Б, вбиральні літ. В, сараю літ. Г, сараю літ. Д, літньої кухні літ. Е., ворота №1, огорожі №2, 3, 4, 5, 8, хвіртки №6, 7, 9; мостіння І, зазначених у технічному паспорті, виготовленому 20 травня 2015 року, розташованого на земельній ділянці площею 592 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 21/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке в цілому складається: з житлового будинку загальною площею 88, 9 кв. м, житловою площею 63, 4 кв. м, а також: сараю літ. Б, вбиральні літ. В, сараю літ. Г, сараю літ. Д, літньої кухні літ. Е., ворота №1, огорожі №2, 3, 4, 5, 8, хвіртки №6, 7, 9; мостіння І, зазначених у технічному паспорті, виготовленому 20 травня 2015 року, розташованого на земельній ділянці площею 592 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 29/100 частин вищевказаного домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В частині вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення відмовлено.
Позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4, задоволено частково.
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 за законом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 за законом після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, на 29/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після смерті як батька ОСОБА_8, померлого у 1980 році, так і після смерті матері ОСОБА_9, померлої у 1995 році, їх сини ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР 1963 року прийняли спадщину протягом шести місяців з дня відкриття спадщини шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном в рівних частках, тобто по 29/100 частин кожний після смерті матері, та по 21/100 - після смерті батька, тобто кожен з них отримав у спадщину по Ѕ частині спірного домоволодіння.
ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 в установленому законом порядку прийняли спадщину, відтак, їм як дружині і доньці померлого належить по 1/4 частині спірного будинковолодіння в порядку спадкування за правом представлення.
З урахуванням того, що первісний позов ОСОБА_4 та позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6, в інтересах якої діє законний представик ОСОБА_4, задоволені в частині вимог про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на домоволодіння, позовні вимоги ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди залишили поза увагою ту обставину, що він відповідно до положень ЦК УРСР 1963 року вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_9, оскільки постійно проживав з нею, проте ОСОБА_7 не проживав з матір`ю та не звертався до нотаріальної контори із заявою про прйиняття спадщини після її смерті, відтак помилковими є висновки суду про те, що він вступив в управління спадковим майном.
Позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки ОСОБА_7, спадкоємцем якого вона є, за життя не належала на праві власності частина спірного домоволодіння.
Судами не розглянута його заява про застосування позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду м. Одеси.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 травня 2018 року справу № 523/5064/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
ОСОБА_4 направила заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 1956 року, який рішенням народного суду Ленінського району м. Одеси від 10 листопада 1971 року розірвано.
У шлюбі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 народилися ОСОБА_2, 1956 року народження, ОСОБА_7, 1960 року народження, ОСОБА_7, 1962 року народження.
Згідно договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори 14 лютого 1959 року, ОСОБА_9 на підставі рішення виконкому Ленінської райради від 23 травня 1958 року № 400 було надано земельну ділянку №17 площею 586 кв. м по АДРЕСА_1 .
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію у 1962 році, акт прийняття в експлуатацію затверджено рішенням виконкому Ленінської райради від 14 грудня 1962 року №857, обліковується бюро технічної інвентаризації з 1970 року.
Рішенням народного суду Ленінського району м. Одеси від 10 листопада 1971 року в порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_8 на праві особистої власності 21/50 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 ; виділено ОСОБА_16 на праві особистої власності 29/50 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на 21/50 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 . Померлий заповіт не складав, спадкоємцями за законом першої черги були сини ОСОБА_3, ОСОБА_7 , ОСОБА_7 . Спадкова справа до майна померлого ОСОБА_8 не заводилась, ніхто зі спадкоємців за законом із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.