Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 348/1359/16-ц
провадження № 61-22765св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_6, ОСОБА_7,
третя особа - Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Флоряк Д. В. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_6 , ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з житлового будинку, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра ОСОБА_9, після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається, зокрема з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 . Вона як єдиний спадкоємець майна померлої ОСОБА_9 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла через відсутність належних доказів родинних відносин із спадкодавцем. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 25 квітня 2016 року, встановлено вказаний факт та визнано за нею в порядку спадкування за законом право власності на спірне домоволодіння. Проте після смерті ОСОБА_9 відповідачі самовільно вселилися в житловий будинок та не реагують на неодноразові вимоги звільнити належне їй майно. При цьому, скориставшись її відсутністю, відповідачі змінили замки до вхідних дверей, тобто чинять їй перешкоди в користуванні та володінні своєю власністю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_6 з вищевказаного домоволодіння, а її - вселити до цього житла.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7 із житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_1, без надання іншого житла. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на домоволодіння у встановленому законом порядку, а тому вправі розпоряджатися цим майном на свій розсуд. ОСОБА_2 добровільно залишив спірне житло, у зв`язку з чим відсутні підстави для його виселення. Поряд з цим позовні вимоги до інших відповідачів підлягають задоволенню, оскільки, самовільно вселившись до житлового будинку, вони не реагують на вимоги позивача звільнити це майно та чинять їй перешкоди в користуванні ним, чим порушують її право власності. За відсутності спору щодо вселення суд вважав таку вимогу ОСОБА_1 передчасною.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання відповідачів на те, що вони здійснили поліпшення спірного домоволодіння, а тому не підлягають виселенню через виникнення у них майнових прав на це майно, є неспроможними, оскільки такі витрати можуть бути компенсовані і не є підставою для відмови в задоволенні позову законного власника житла.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 мотивована тим, що власник майна може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, проте не будь-яким способом. Виселивши ОСОБА_5 із спірного домоволодіння, суди попередніх інстанцій позбавили її речових прав на проведені нею значні покращення житла. Єдиним правильним способом захисту для ОСОБА_1 було витребування чітко визначеного майна з чужого незаконного володіння (за виключенням здійснених відповідачем покращень). У спірних правовідносинах має місце фактичне володіння спірним майном ОСОБА_5, яка після смерті ОСОБА_9 стала проживати в житловому будинку з відома інших родичів, які не відмовлялися від прийняття спадщини, тобто вселилася в житло правомірно. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року, яким встановлено факт родинних відносин між спадкодавцем та позивачем, а також визнано за останньою право власності на спірне домоволодіння, не має обов`язкової сили для ОСОБА_5, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Під час розгляду цієї справи вона намагалася спростувати наявність вказаного факту, однак суди не взяли до уваги її доводів. Крім того, ОСОБА_1 не довела, що відповідачі чинили їй перешкоди в користуванні житловим будинком. Місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування з Надвірнянського районного бюро технічної інвентаризації копії інвентаризаційної справи на домоволодіння.
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Після смерті ОСОБА_9 відповідачі, зокрема ОСОБА_5 та її колишній чоловік ОСОБА_2, які не мають будь-якого відношення до померлої, вселилися в домоволодіння без жодних правових підстав. Оскільки ОСОБА_5 самовільно зайняла житловий будинок та не отримувала згоди ні попереднього, ні нового власника на його поліпшення, то вона не має жодних речових прав на це майно.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
20 червня 2018 року справа № 348/1359/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9, після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складалося, зокрема із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 25 квітня 2016 року, визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, яке залишилося після померлої ОСОБА_9 , а саме на вищевказане домоволодіння в порядку спадкування за правом представлення.
Крім того, вказаним рішенням відмовлено в задоволенні об`єднаних позовів ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно, оскільки встановлено, що ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 не проживали із своєю мачухою ОСОБА_9 протягом останніх п`яти років до дня її смерті, а тому не є спадкоємцями за законом четвертої черги і не можуть претендувати на спадкове майно.
23 травня 2016 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на спірний житловий будинок, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 травня 2016 року № 59628955.
Після смерті ОСОБА_9 відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 разом з малолітньою донькою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, вселилися в житловий будинок по АДРЕСА_1 та на письмові вимоги нового власника ОСОБА_1 про добровільне виселенняне реагували, займане приміщення не звільнили.
Згідно з актами обстеження матеріально-побутових умов від 11 липня 2016 року та від 21 лютого 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 продовжили проживати у спірному домоволодінні.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.