Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 295/2124/17
провадження № 61-23873св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицького Т. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 01 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № ZRJ0A80000136568, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 18 955 доларів США зі сплатою 16,92 % річних на строк до 30 серпня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позичальник передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль "Mersedes Benz Е220" 1998 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 01 лютого 2017 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 121 812,70 доларів США, з яких: 18 786,01 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 1 495,87 доларів США -за процентами, 6 368,88 доларів США - за комісією, 95 161,94 доларів США - за пенею. При цьому банк, користуючись процесуальним правом позивача, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 18 786,01 доларів США та понесені судові витрати.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 26 жовтня 2017 року у складі судді Гумен Н. В. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року № ZRJ0А80000136568 у розмірі 508 537,29 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань. Позивачем не пропущена погоджена сторонами п`ятирічна позовна давність, яку необхідно обчмслювати від дня закінчення строку дії кредитно-заставного договору (з 31 серпня 2013 року). Крім того, державною виконавчою службою проводилося дії з приводу примусового виконання рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 березня 2012 року, яким в рахунок погашення кредитної заборгованості було звернено стягнення на переданий позичальником в заставу транспортний засіб. Однак заборгованість за тілом кредиту не була погашена, оскільки отримані від реалізації заставного майна кошти були спрямовані на погашення процентів.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звернувшись 03 лютого 2012 року до суду з позовом до позичальника про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк скористався своїм правом на зміну строку виконання зобов`язання в повному обсязі. Рішення суду засвідчує такі зміни. Тому ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустило встановлену договором п`ятирічну позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк"подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 березня 2018 року, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 жовтня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки отриманих від реалізації предмета застави грошових коштів було достатньо лише для погашення процентів, то ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з цим позовом, в якому просило стягнути тіло кредиту. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє договірних правовідносин сторін та не змінює строк виконання основного зобов`язання. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що банк не пропустив погоджену сторонами п`ятирічну позовну давність, яку необхідно обчислювати від дня закінчення строку дії кредитно-заставного договору (з 31 серпня 2013 року). Крім того, предмет застави був реалізований лише 16 січня 2014 року, що свідчить про переривання перебігу позовної давності.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду міста Житомира.
30 травня 2018 року справа № 295/2124/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 01 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № ZRJ0A80000136568, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 18 955 доларів США зі сплатою 16,92 % річних на строк до 30 серпня 2013 року.
ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 01 лютого 2017 року склала 121 812,70 доларів США, з яких: 18 786,01 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 1 495,87 доларів США -за процентами, 6 368,88 доларів США - за комісією, 95 161,94 доларів США - за пенею.
При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з позичальника лише заборгованість за тілом кредиту.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України "Про заставу").
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позичальник передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль "Mersedes Benz Е220" 1998 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .