Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 161/5727/16-ц
провадження № 61-3264св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року у складі судді Подзірова А. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 17 березня 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладений кредитний договір
№ VOD0GA0000000066. Вважає, що банк не мав права видавати кредит у валюті за відсутності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Крім того, текст зазначеного договору складений одноособово відповідачем без роз`яснення позивачу її прав, без надання документів про підтвердження правосуб`єктності кредитора та його представництва, без права внесення змін і поправок цього правочину позивачем. До того ж, вважає, що договір укладений під впливом обману, під примусом, на вкрай невигідних умовах. Відповідачем при укладенні договору не дотримано принципів свободи, взаємної вигоди, добросовісності, розумності, справедливості. Оскільки, на її думку, немає жодного доказу на підтвердження вручення позивачу доларів США, отже, і кредитування в іноземній валюті не було. Також, позивач вказує, що 17 липня 2009 року юридична особа - ЗАТ КБ "ПриватБанк" виключена з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і припинила своє існування про що її не повідомила. З метою перевірки взаєморозрахунків,
27 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою на яку відповіді не отримала.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати недійсними кредитний договір від 17 березня 2008 року № VOD0GA0000000066 та договір іпотеки від 19 березня 2008 року посвідчений за № 1409 приватним нотаріусом Троць Ю. Б., як такі, що вчинені з порушенням публічного порядку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено, що умови укладених між сторонами договорів є несправедливими та суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів", у зв`язку з чим оспорювані договори не можуть бути визнані недійсними.
Постановою Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 22 вересня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у відповідача на момент видачі валютного кредиту відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій та укладення відповідних кредитних договорів. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що відсутні докази виконання банком обов`язку про надання споживачу інформації у письмовій формі щодо умов кредитування на стадії до укладення кредитного договору, відповідно до вимог частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", що є ознакою введення споживача в оману, а отже, укладений за таких умов кредитний договір є несправедливим. До того ж, пунктами 5.1, 8.1, 8.4 кредитного договору зобов`язано позичальника сплатити на користь банку винагороди, проте банк немає права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
17 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладений кредитний договір від 17 березня 2008 року № VOD0GA0000000066.
Відповідно до пункту 8.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк
із 17 березня 2008 року до 17 березня 2018 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 60 341,00 доларів США на такі цілі: у розмірі 54 500,00 доларів США - на споживчі цілі, а також у розмірі 5 841,00 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 8.2 цього договору. Періодом сплати вважати з 17 до 21 числа кожного місяця.
Згідно з пунктом 8.3 кредитного договору, забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека - трикімнатна квартира загальною площею 62,80 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується у момент надання кредиту) здійснюється у такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 802,64 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.
19 березня 2008 року між сторонами укладений договір іпотеки, відповідно до якого, на забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_1 надала банку в іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 62,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Кошти у розмірі 60 341,00 доларів США отримані позичальником відповідно до розпорядження на видачу готівки від 19 березня 2008 року та заяв про видачу готівки від 19 березня 2008 року № 1.
Крім того, на виконання умов кредитного договору та договору іпотеки, 17 березня 2008 року ОСОБА_1 укладені договори страхування життя та майна із Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах".
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За змістом частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.