Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 350/1839/17
провадження № 61-37714св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року у складі судді Пулика М. В. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Девляшевського В. А., Матківського Р. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 29 липня 2005 року його батько ОСОБА_6 передав безоплатно у власність 482/1000 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_2 (брату позивача), який в подальшому подарував це майно ОСОБА_3, про що свідчить договір дарування від 11 червня 2009 року. Однак ОСОБА_6 не мав права розпоряджатися вказаним майном, оскільки за договором дарування від 07 липня 1997 року, укладеним між його батьками, він був власником спірної частини домоволодіння. Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просив: поновити йому строк для звернення до суду; визнати недійсними вищевказані договори дарування від 29 липня 2005 року та від 11 червня 2009 року.
Заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року поновлено ОСОБА_5 строк для звернення до суду. Позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування 482/1000 частин домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений 29 липня 2005 року нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори Котелко С. Д. та зареєстрований в реєстрі за № Д-366. Визнано недійсним договір дарування 482/1000 частин домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 11 червня 2009 року нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори Котелко С. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1531.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 дізнався про порушення своїх прав лише в жовтні 2017 року, а тому пропущений ним строк для звернення до суду з цим позовом підлягає поновленню. Оскільки на час укладення договору дарування від 29 липня 2005 року власником спірної частини домоволодіння вже був позивач, а не його батько ОСОБА_6, то останній не мав права дарувати це майно ОСОБА_2, а той, у свою чергу, - ОСОБА_3 . За таких обставин наявні підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 залишено без задоволення. Заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Правом розпоряджатися майном, в тому числі відчужувати його шляхом дарування, наділений лише власник майна. Відчуження майна особою, яка не є його власником, суперечить положенням цивільного законодавства та є підставою для визнання недійсним відповідного правочину. Оскільки ОСОБА_5 дізнався про існування оспорюваних правочинів лише в жовтні 2017 року і таку обставину відповідачі не спростували, то місцевий суд обґрунтовано поновив йому строк для звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали недійсними оспорювані правочини, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Також суди безпідставно поновили ОСОБА_5 строк для звернення до суду з цим позовом. Договір дарування від 07 липня 1997 року було укладено ОСОБА_8 від імені неповнолітнього сина ОСОБА_5, однак під час розгляду справи не досліджувався факт отримання дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину в інтересах дитини. Апеляційний судне перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Крім того, ОСОБА_5 не здійснив державної реєстрації права власності на отриману в дар частину домоволодіння, тобто не набув спірне майно у власність.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області.
19 липня 2018 року справа № 350/1839/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що рішенням народного суду Рожнятівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 1981 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (батьками позивача) розірвано. Визнано за ОСОБА_6 право власності на частину житлового будинку в селі Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області, а саме: кімнату площею 20 кв. м, кухню площею 19,3 кв. м, веранду площею 7,1 кв. м, що становить 48,2 % від загальної вартості будинку, та гараж. Визнано за ОСОБА_9 право власності на частину житлового будинку в селі Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області, а саме: кімнату площею 20 кв. м, кухню площею 19,3 кв. м, веранду площею 7,8 кв. м, котельню площею 2,8 кв. м, що становить 51,8 % від загальної вартості будинку, сарай та криницю.
Довідкою Креховицької сільської ради Рожнятівського району від 28 травня 1997 року № 606 підтверджується, що за записом в погосподарській книзі НОМЕР_1 ОСОБА_6 належала 1/2 частина житлового будинку в селі Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області, розташованого на земельній ділянці площею 400 кв. м.
Відповідно до частин першої, другої статті 243 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК Української РСР договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.
Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
07 липня 1997 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, яка діяла від імені неповнолітнього сина ОСОБА_5, було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у дар 48,2 частки цегляного будинку житловою площею 80 кв. м, гараж, що знаходяться в селі Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області. Вказана частка в нерухомому майні належала дарувальнику за рішенням народного суду Рожнятівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 1981 року, зареєстрованим у погосподарській книзі Креховицької сільської Ради народних депутатів за НОМЕР_1. Цей договір підлягав реєстрації у виконавчому комітеті сільської ради.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Креховицької сільської ради Рожнятівського району від 12 жовтня 2017 року № 1239 на підставі договору дарування від 07 липня 1997 року ОСОБА_5 належить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1, що свідчить про реєстрацію сільською радою вказаного правочину.
Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 липня 2005 року підтверджується, що власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 були ОСОБА_6 (482/1000) та ОСОБА_9 (518/1000) на підставі рішення народного суду Рожнятівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 1981 року.
Згідно з довідкою Першої Рожнятівської районної державної нотаріальної контори від 29 липня 2005 року за даними Єдиного реєстру заборон частина будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, власником якої був ОСОБА_6, станом на 29 липня 2005 року під забороною не перебувала.