Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 138/1316/16-ц
провадження № 61-36791св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року у складі судді Київської Т. Б. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області (далі - ВК Могилів-Подільської міської ради), Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - ОСОБА_3, про скасування рішень, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання недійсними договорів іпотеки, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Березівка Чернівецького району Вінницької області помер його рідний дід ОСОБА_4 . Після його смерті залишилося спадкове майно - нежитлові приміщення І та ІІ поверхів магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3", а також частина підвалу, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Згідно із заповітом від 28 серпня 1998 року він є спадкоємцем зазначеного майна, яке належало спадкодавцю на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 26 серпня 1998 року. На час відкриття спадщини він був неповнолітнім, однак спадщину від його імені прийняли батьки: ОСОБА_2 і ОСОБА_5, які вступили у фактичне управління та володіння спадковим майном. З досягненням повноліття в нього не було можливості виготовити правовстановлюючі документи, оскільки на підставі рішення ВК Могилів-Подільської міської ради від 25 лютого 2008 року № 58 "Про оформлення права приватної власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна" ОСОБА_2 оформив спадкове майно на своє ім`я, отримавши свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . В подальшому рішенням ВК Могилів-Подільської міської ради від 15 квітня 2008 року № 124 "Про оформлення права приватної власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна" взамін свідоцтва № НОМЕР_1 відповідач отримав три окремих свідоцтва про право власності, а саме: № НОМЕР_4 - на І поверх нежитлової будівлі магазину площею 356,46 кв. м, № НОМЕР_3 - на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину площею 376,45 кв. м, № НОМЕР_2 - на частину підвалу літ. "А1" площею 218,1 кв. м. Вважає, що рішення ВК Могилів-Подільської міської ради є незаконними, а свідоцтва про право власності підлягають визнанню недійсними, оскільки на час прийняття таких рішень спірне майно не належало його батькові. Крім того, ОСОБА_2 не мав права передавати нежитлові приміщення І та ІІ поверхів магазину в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк". Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
- скасувати рішення ВК Могилів-Подільської міської ради від 25 лютого 2008 року № 58 в частині площі 690,5 кв. м магазину літ. "А";
- скасувати рішення ВК Могилів-Подільської міської ради від 15 квітня 2008 року № 124 в частині площі 337 кв. м І поверху нежитлової будівлі магазину та в частині площі 353,5 кв. м ІІ поверху нежитлової будівлі магазину;
- визнати недійсними: свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на магазин літ. "А" загальною площею 732,91 кв. м та частину підвалу літ. "А1" загальною площею 218,1 кв. м; свідоцтво про право власності № НОМЕР_4 на І поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 337 кв. м; свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 353,5 кв. м; свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на частину підвалу літ. "А1" загальною площею 218,1 кв. м;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки від 23 квітня 2008 року № МКМП-320/1, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", за яким було передано в іпотеку ІІ поверх нежитлової будівлі магазину;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки від 23 вересня 2008 року № МКМП-366/1, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", за яким було передано в іпотеку І поверх нежитлової будівлі магазину.
ОСОБА_2 не заперечував проти задоволення позову та пояснив, що він був директором Приватного малого підприємства "Евіс" (далі - ПМП "Евіс", Підприємство). В 1996 році Підприємство придбало приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" на аукціоні. На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 26 серпня 1998 року ПМП "Евіс" подарувало вказаний магазин його батькові ОСОБА_6, який дав кошти для придбання цього майна. Після смерті батька він продовжував працювати в магазині, оскільки його син ОСОБА_1 як фактичний власник нежитлових приміщень за заповітом ще був малолітнім. Оформленням усіх документів, в тому числі на добудоване ним складське приміщення, займалася його дружина ОСОБА_5 , якій не було відомо про існування договору дарування та заповіту. Він не знає, чому за життя батько не провів реєстрації права власності на магазин. Спадщину ніхто не оформляв, тому що вона належала позивачу. Вважає, що оскільки син був малолітнім, то він користувався спірним майном від його імені.
Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначило, що стороною позивача не надано доказів прийняття ОСОБА_4 в дар нерухомого майна та здійснення ним підприємницької діяльності в магазині. Оскільки за життя спадкодавець не провів реєстрації права власності, то власником спірного майна став ОСОБА_2 як директор ПМП "Евіс". Про належність магазину ОСОБА_2 також свідчить факт його передачі в іпотеку банку. Пред`явлений ОСОБА_1 позов спрямований не на захист порушених прав, а на унеможливлення звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, позивачем пропущена позовна давність.
Заперечуючи проти позову, ВК Могилів-Подільської міської ради посилався на те, що у 2008 році ОСОБА_2 звернувся до міської ради із заявою про оформлення права власності на приміщення магазину по АДРЕСА_1, надавши необхідний пакет документів. Вказане нерухоме майно було передано ОСОБА_2 у власність як новостворене, оскільки він здійснив відповідну добудову. На ім`я відповідача було видано свідоцтво про право власності на все приміщення магазину № НОМЕР_1 . В подальшому на підставі рішення ВК Могилів-Подільської міської ради від 15 квітня 2008 року № 124 взамін свідоцтва № НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримав три окремих свідоцтва про право власності, а саме: № НОМЕР_4 - на І поверх магазину, № НОМЕР_3 - на ІІ поверх магазину, № НОМЕР_2 - на частину підвалу. Виконавчим комітетом міської ради були дотримані всі вимоги закону, а відтак оскаржувані рішення та свідоцтва є законними.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_3, оскільки за договором іпотеки від 23 квітня 2008 року № МКМП-320/1 ОСОБА_2 був її майновим поручителем.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів іпотеки від 23 квітня 2008 року № МКМП-320/1 та від 23 вересня 2008 року № МКМП-366/1, укладених між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, залишено без розгляду.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року позов задоволено частково. Скасовано рішення ВК Могилів-Подільської міської ради від 25 лютого 2008 року № 58 "Про оформлення права приватної власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна" в частині площі 690,5 кв. м магазину літ. "А", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення ВК Могилів-Подільської міської ради від 15 квітня 2008 року № 124 "Про оформлення права приватної власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна" в частині площі 337 кв. м І поверху нежитлової будівлі магазину та в частині площі 353,5 кв. м ІІ поверху нежитлової будівлі магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсними: свідоцтво про право власності № НОМЕР_4 на І поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 337 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 353,5 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов у вищевказаній частині, місцевий суд виходив з того, що факт отримання ОСОБА_2 свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішень виконавчого комітету міської ради свідчить про порушення права ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом, який на час відкриття спадщини був малолітньою особою і прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне управління та володіння спадковим майном його батьками, які були законними представниками позивача. Доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" про те, що договір дарування, за яким спадкодавець отримав у дар приміщення магазину, є недійсним, так як всупереч статті 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) не зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, є неспроможними, оскільки в той час виникнення права власності у набувача нерухомого майна за таким договором залежало від передачі майна та додержання нотаріальної форми договору і не було пов`язано з його реєстрацією. Після укладення договору дарування ОСОБА_4 розпорядився спірним нерухомим майном, склавши заповіт на користь позивача, тобто вчинив дії, що свідчать про прийняття дарунку. Та обставина, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого діда, підтверджується рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року, яким встановлено, що на час відкриття спадщини позивачу виповнилося 5 років, у зв`язку з чим з метою здійснення підприємницької діяльності спадковим майном користувалися його батьки; в липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецької держаної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті свого діда, однак отримав відмову, мотивовану тим, що ним були порушені вимоги статті 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме пропущений строк для прийняття спадщини; скасовуючи постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд зазначив, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто в період дії ЦК Української РСР, положення якого підлягали застосуванню нотаріусом до спірних правовідносин. Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_2 підтвердив, що після смерті його батька він управляв спадковим майном в інтересах свого сина ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_2 заповів позивачу лише І та ІІ поверхи нежитлового приміщення магазину з визначеною площею, то в задоволенні позовних вимог, які стосуються більшої площі цього нерухомого майна, а також підвального приміщення, яке не увійшло до спадкової маси, не підлягають задоволенню. ОСОБА_1 не пропущена трирічна позовна давність, так як він дізнався про порушення своїх прав лише в липні 2015 року, коли розпочав процедуру оформлення спадщини. Заявляючи про сплив позовної давності, банк пов`язував його початок з днем укладення батьком позивача договорів іпотеки та з моментом досягнення ОСОБА_1 повноліття. Разом з тим позовні вимоги стосовно чинності договорів іпотеки, стороною яких позивач не був, залишені без розгляду. Наявні в матеріалах справи докази не дають суду підстав вважати, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права одразу при досягненні повноліття, оскільки ні оскаржувані рішення виконавчого комітету, ні видані на їх підставі свідоцтва про право власності, які носять індивідуальний характер, не доводилися до відома невизначеного кола осіб, в тому числі членів відповідної територіальної громади.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ"Приватбанк" залишено без задоволення. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання банку на те, що спадщину не можна вважати прийнятою лише з тих підстав, що законні представники спадкоємця за заповітом продовжили користуватися спадковим майном без вчинення відповідних дій, які б стверджували про наміри прийняти спадщину від імені малолітньої дитини, є надуманими і такими, що не відповідають нормам ЦК Української РСР, зокрема статті 549, якою передбачено лише два варіанти прийняття спадщини (фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; подання державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини), які є різними і не пов`язаними між собою. При цьому окремого порядку прийняття спадщини малолітньою особою, зокрема подання від її імені заяви про прийняття спадщини, нормами вказаного кодексу не передбачалося, на відміну від норм ЦК України, якими встановлена презумпція прийняття спадщини малолітньою дитиною.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ПАТ КБ "Приватбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" мотивована тим, що договір дарування, за яким спадкодавець отримав у дар спірне приміщення магазину, не створює прав та обов`язків для сторін цього правочину, так як всупереч статті 227 ЦК Української РСР не зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів та в бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ). Матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактичної передачі спірного майна обдарованому. ВК Могилів-Подільської міської ради були дотримані всі вимоги закону, а відтак оспорювані рішення цієї ради та видані на їх підставі свідоцтва про право власності є законними. ОСОБА_2 має кредитні зобов`язання перед банком і з метою уникнення відповідальності та можливої реалізації переданого в іпотеку нерухомого майна визнав пред`явлений його сином позов, що свідчить про недобросовісну поведінку вказаних осіб. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про прийняття ОСОБА_2 спадщини саме від імені позивача. Нормами цивільного законодавства, яке діяло на час відкриття спадщини, не передбачалася презумпція прийняття спадщини малолітньою або неповнолітньою особою, оскільки набуття такою особою права на спадщину пов`язувалося з діями її батьків. При цьому здійснення батьками позивача підприємницької діяльності у спірних приміщеннях не свідчить про вчинення ними дій з прийняттям спадщини від імені їх сина. Таким чином, саме ОСОБА_2 набув право на спадщину за законом як єдиний спадкоємець першої черги шляхом вступу у фактичне управління та володіння спадковим майном його батька. Крім того, позивачемпропущена трирічна позовна давність, перебіг якої почався з 30 серпня 2012 року, тобто з дня досягнення ним повноліття.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які перевірили їх та спростували відповідними висновками. Виникнення права власності у набувача нерухомого майна за договором дарування залежало від передачі майна та додержання нотаріальної форми договору і не було пов`язано з його реєстрацією. Вступ його батьками в оперативне управління спадковим майном свідчить про прийняття ним як неповнолітньою особою спадщини. Зазначений факт також був встановлений рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року. Про порушення своїх прав він дізнався лише в липні 2015 року, коли розпочав процедуру оформлення спадщини. Посилання банку на те, що пред`явлений ним позов направлений на уникнення цивільної відповідальності його батька щодо погашення кредитної заборгованості, є надуманими, оскільки він захищає своє право на спадкове майно, яке виникло задовго до укладання кредитного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.
12 вересня 2018 року справа № 138/1316/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Судами встановлено, що в 1992 році було створене ПМП "Евіс". ОСОБА_2 як засновник і директор юридичної особи самостійно володів та розпоряджався майном цього підприємства.
21 лютого 1996 року між Фондом державного майна України та ПМП "Евіс" було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу на аукціоні нерухомого майна- нежитлового приміщення ІІ поверху магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" загальною площею 353,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 на час укладення правочину АДРЕСА_3 .
22 квітня 1996 року Фонд державного майна України та ПМП "Евіс" уклали ще один нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу майна за комерційним конкурсом, предметом якого був цілісний майновий комплекс торгово-виробничого підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_3", в тому числі вбудоване приміщення площею 337 кв. м та підвальне приміщення площею 218,3 кв. м магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3".
На підставі вказаних правочинів ПМП "Евіс" отримало свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зокрема набуло право власності на І, ІІ поверхи та частину підвалу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3".
26 серпня 1998 року між ПМП "Евіс" та ОСОБА_4 були укладені нотаріально посвідчені договори дарування, за якими Підприємство подарувало ОСОБА_4 нежитлові приміщення І поверху магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" площею 337 кв. м, ІІ поверху - площею 353,5 кв. м та частину підвалу - площею 218,3 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Вказані правочини ОСОБА_4 не зареєстрував у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів чи в органах БТІ.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. За життя, а саме 28 серпня 1998 року він склав заповіт, яким нежитлові приміщення І та ІІ поверху магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" по АДРЕСА_1 заповів своєму внукові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При вирішенні питання щодо належності спірного майна ОСОБА_4 суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 128 ЦК Української РСР (чинного на час укладення договорів дарування), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частинами першою, другою статті 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК Української РСР договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу, згідно з якою договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що після укладення договорів дарування ОСОБА_4 користувався спірним нерухомим майном, яким в подальшому розпорядився, склавши заповіт на користь позивача, тобто вчинив дії, що свідчать про прийняття дарунку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що до спадкового майна повинно бути включено нежитлові приміщення І та ІІ поверхів магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3", оскільки чинне на той час цивільне законодавство не пов`язувало момент виникнення права власності на подароване майно з реєстрацію договору дарування у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів чи в органах БТІ.