Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 333/2845/16-ц
провадження № 61-46333св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Кулик В. Б., від 19 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Крилової О. В., від 13 вересня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова О. Г., про визнання правочину недійсним (удаваним).
Свої вимоги позивач мотивував тим,що між ним та ОСОБА_2 25 грудня 2013 року було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, хоча фактично між сторонами склалися боргові зобов`язання за розпискою. Під час укладення договору купівлі-продажу між сторонами була усна домовленість про те, що після повернення суми боргу відповідач поверне квартиру у власність позивача.
Із урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив позов задовольнити, визнати договір купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2013 року недійсним та застосувати наслідки удаваного правочину.
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова О. Г., ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що він відповідно до договору купівлі-продажу від 25 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О. Г., є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_1 проживають у ній, добровільно звільнити квартиру відмовляються, чим перешкоджають йому у користуванні квартирою.
Із урахуванням зазначеного, позивач за зустрічним позовом просив позов задовольнити, усунути йому перешкоди у користуванні власною квартирою шляхом виселення ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_1 з займаної ними квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та подальшого зняття з реєстрації за вказаним місцем проживання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_1 з займаної ними квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісні позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки із змісту договору слідує, що волевиявлення сторін було направлено саме на укладення договору купівлі-продажу квартири. Наявність між сторонами інших правовідносин, у тому числі боргових зобов`язань, до чи після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ніяким чином не впливає на його недійсність.
Зустрічний позов ОСОБА_2 визнано таким, що підлягає задоволенню, оскільки він є законним власником спірної квартири і відповідно до вимог статей 317, 319, 383 ЦК України має право використовувати її на власний розсуд, а проживання у ній сторонніх осіб, які не є членами сім`ї власника житла, створює перешкоди власнику у реалізації його законних прав. Відповідно до умов пункту 13 договору купівлі-продажу від 25 грудня 2013 року позивач зобов`язався у строк до 25 березня 2014 року передати квартиру відповідачу для вільного користування і безперешкодного володіння нею, але взятий на себе обов`язок не виконав, у зв`язку з чим відповідач і звернувся до суду за захистом свого права.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог, оскільки при укладені договору купівлі-продажу сторони підтвердили, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину (пункт 6 договору). Із змісту договору слідує, що волевиявлення сторін було направлено саме на укладення договору купівлі- продажу квартири. Наявність між сторонами інших правовідносин, у тому числі боргових зобов`язань, які виникли до чи після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, не свідчить про недійсність (удаваність) цього договору. Зустрічний позов ОСОБА_2 визнано обґрунтованим, оскільки він є законним власником спірної квартири і відповідно до вимог статей 317, 319, 383 ЦК України має право використовувати її на власний розсуд, а проживання у квартирі сторонніх осіб, які не є членами сім`ї власника житла, створює перешкоди власнику у реалізації його законних прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи судами не було належним чином досліджено усіх наявних у справі доказів, оцінка доказам надана частково. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги та не дослідили дійсної волі сторін при укладенні спірного правочину. Помилковими та такими, що не ґрунтується на нормах права, є висновки судів про волевиявлення сторін на укладення договору купівлі-продажу. Предмет спору не було передано фактично, відповідачем не спростовано доказів щодо зворотного повернення квартири за умов погашення боргу, про які він зазначав у розмові з позивачем та іншими особами, фактично підтверджував факт укладення удаваного правочину з метою спрощеного оформлення угоди в якості забезпечення виконання боргового зобов`язання.
Судові рішення оскаржені ОСОБА_1, отже в силу частини першої статті 400 ЦПК України підлягають касаційному перегляду лише у частині вирішення його позовних вимог та зустрічних позовних вимог, які були заявлені до нього.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
05 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова О. Г., про визнання правочину недійсним (удаваним), за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова О. Г., ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О. Г. і зареєстровано в реєстрі за № 1977 (т. с. 1, а. с. 33-35).
Згідно із витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 грудня 2013 року № 15384686 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (форма власності приватна, частка - 1).
Відповідно до квитанції № 4456 від 25 грудня 2013 року ОСОБА_2 перерахував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 215 343, 00 грн через Олександрівське відділення ПАТ "Банк Кредит Дніпро", призначення платежу - внесення коштів на поточний рахунок за придбання квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов пункту 13 договору купівлі-продажу від 25 грудня 2013 року ОСОБА_1 зобов`язався у строк до 25 березня 2014 року передати квартиру ОСОБА_2 для вільного користування і безперешкодного володіння нею, але взятий на себе обов`язок не виконав.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.