Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 750/6058/17-ц
провадження № 61-47353св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 серпня 2018 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У червні 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі -
АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, згідно з яким відповідач отримала кредит у розмірі 5 100,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, викладеними на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач при укладенні цього договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та на його зміну за рішенням та ініціативою банку; договором передбачена можливість зміни тарифів та інших невід`ємних частин договору, при цьому у кредитора виникає обов`язок інформувати позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки за картковим рахунком; у позичальника виникає право отримання виписки про стан та про здійснені операції за картковими рахунками.
Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 31 травня 2017 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 43 674,60 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 4 889,56 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 33 179,11 грн, заборгованості за пенею та комісією - 3 050,00 грн, а також штрафи: фіксована частина - 500,00 грн, процентна складова - 2 055,93 грн.
Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з
ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 674,60 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 серпня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідач останній платіж за кредитним договором здійснила у жовтні 2012 року, а з позовом банк звернувся у червні 2017 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 серпня 2018 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору про отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5 100,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 % річних, а також доказів отримання та використання кредитної картки відповідачем після підписання анкети-заяви.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 серпня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тобто приєдналася до запропонованих банком пропозиції, та довідку про умови кредитування, яка містить відомості щодо тарифів за карткою, а доказом користування кредитними коштами є виписка з рахунку. Крім того, судами попередніх інстанцій проігнорована судова практика Верховного Суду, сформована у низці постанов в аналогічних справах, а саме: від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 441/569/17-ц, від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц,
від 06 лютого 2018 року № 755/2720/16-ц, та практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладена у низці ухвал:
від 04 лютого 2015 року у справі № 6-27164св14 та від 22 липня 2015 року у справі
№ 6-10166св15 щодо презумпції правомірності правочину та формі договору.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі у зв`язку із наявністю підстав, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали указаної справи.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк".
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Встановлено, що 10 листопада 2011 року між сторонами укладений договір б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 100,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем останній платіж за кредитним договором проведений у жовтні
2012 року, з позовом банк звернувся у червні 2017 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору про отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5 100,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 % річних, а також доказів отримання та використання кредитної картки відповідачем після підписання анкети-заяви.
Верховний Суд не погоджується у повній мірі з такими висновками судів з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.