Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 320/1253/17-ц
провадження № 61-10578св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року у складі судді Кучеренко Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту недійсності права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті у ОСОБА_2 не було законних підстав для набуття у власність земельної ділянки у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок за договором купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року, оскільки у 2012 році ця ділянка відносилася до спадково майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт недійсності права власності на вказану земельну ділянку.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що зазначені ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог обставини вже були предметом судового розгляду. Оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то у відкритті провадження в цій справі слід відмовити за пунктом 2 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року).
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного питання є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилково висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав набрання законної сили рішенням суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки предметом цього позову є встановлення факту недійсності права власності на земельну ділянку, а рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 червня 2016 року у справі № 320/10323/15-ц було розглянуто її позов до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку. Крім того, в матеріалах справи відсутня позовна заява та судове рішення, на наявність якого послався місцевий суд, що позбавило можливості суд апеляційної інстанції належним чином проаналізували та дослідили обставини справи. Договір купівлі-продажу житлового будинку був укладений між її померлим батьком та відповідачем 10 листопада, а не 11 жовтня 2006 року, про що помилково зазначили суди.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
12 вересня 2018 року справа № 320/1253/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами встановлено, що у провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувала цивільна справа № 320/10323/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку. Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що після смерті її батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 . 10 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за вказаною адресою, однак земельна ділянка залишилася у власності її батька. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, однак на той час земельна ділянка вже була спадковим майном.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року, в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Звертаючись у лютому 2017 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 також вказувала на те, що після смерті її батька у ОСОБА_2 не було законних підстав для набуття у власність земельної ділянки у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок за договором купівлі-продажу, оскільки у 2012 році ця ділянка відносилася до спадково майна. У зв`язку з цим позивач просила встановити факт недійсності права власності на вказану земельну ділянку.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").