Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 127/3201/19
провадження № 61-19662св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Вінницький апеляційний суд, апеляційний суд Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницького апеляційного суду та апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що 16 січня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян канцелярії апеляційного суду Вінницької області у зв`язку із ліквідацією суду на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в округах" № 452/2017 ліквідовано апеляційний суд Вінницької області, натомість утворено Вінницькій апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область з місцезнаходженням у місті Вінниці.
Повноваження зазначених судів є ідентичними, а тому, створивши Вінницький апеляційний суд, держава не відмовилась від завдань та функцій ліквідованого органу, а поклала їх здійснення на новостворений орган. Мова може йти лише про реорганізацію апеляційного суду Вінницької області, а за таких обставин керівництво суду мало б запропонувати позивачу роботу у Вінницькому апеляційному суді, так як скорочення кількості посад та чисельності працівників у відділі, в якому позивач працювала, не відбулося. Проте, цього не сталося і вже у листопаді 2018 року на посаду, яку позивач обіймала, але з посадовою інструкцією діловода старого суду, до Вінницького апеляційного суду було переведено іншу працівницю ОСОБА_2, а позивача, за наявності 17-річного стажу роботи у даному органі, відсутності жодного стягнення за весь час роботи, наявності безлічі грамот та подяк, було звільнено з посади.
Роботодавцем не було взято до уваги те, що вона є одинокою матір`ю, і на її утриманні знаходиться дитина, якій 13 років, а відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України позивач повинна бути працевлаштована навіть за умови повної ліквідації суду. Необхідність працевлаштування пільгових категорій працівників, зокрема, одиноких матерів, які мають дітей віком до
14 років, була передбачена пунктом 4 Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом ДСА України від 20 вересня 2018 року № 474. Згідно даного плану обв`язок працевлаштування зазначених осіб покладався на ліквідаційні комісії, тобто у даному випадку на ліквідаційну комісію апеляційного суду Вінницької області.
Враховуючи, що за функціональними обов`язками, які позивач виконувала у апеляційному суді Вінницької області, у новоствореному суді відповідає посада консультанта другої категорії, а її вимоги щодо освіти та професійних здібностей відповідають раніше займаній, ОСОБА_1 вважає, що повинна бути поновлена у Вінницькому апеляційному суді на цій посаді.
ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ від
14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення її з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області у зв`язку з ліквідацією суду на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її у Вінницькому апеляційному суді на посаді консультанта провідного другої категорії; стягнути з Вінницького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 січня 2019 року по день ухвалення судового рішення. Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня
2019 року, з урахуванням ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2019 року та від 01 квітня 2019 року про виправлення описок, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області 16 січня 2019 року у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області.
Стягнуто з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2019 року до
26 березня 2019 року в сумі 34 357,44 грн без вирахування сум податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з апеляційного суду Вінницької області на користь держави судовий збір в сумі 1 536,80 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки вважав, що права позивача порушено, так як мала місце реорганізація відповідача, а не його ліквідація, тому на останнього покладався обов`язок щодо працевлаштування позивача. Суд встановив, що позивачу взагалі не пропонувалась будь-яка вакантна посада чи інша робота у новоствореному Вінницькому апеляційному суді. Також суд вказав, що позивач є одинокою матір`ю, яка виховує малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому в розумінні частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення позивача не допускається.
Суд першої інстанції відмовив в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді консультанта другої категорії у Вінницькому апеляційному суді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Вінницького апеляційного суду, як просила позивач, оскільки дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, Голова ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області Карпенко С. В. оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року визначено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за Черкаським апеляційним судом.
Справу № 127/3201/19 направлено до Черкаського апеляційного суду.
Постановою черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області Карпенко С. В. задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня
2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що відповідач, видаючи наказ від 14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернень громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області із займаної посади з 16 січня 2019 року у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, дотримався процедури та не допустив порушення вимог трудового законодавства. Обов`язок працевлаштування працівника, передбачений статтею 184 КЗпП України, може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи, а не у випадку її ліквідації. Тому відсутні підстави вважати, що в даному випадку ліквідації суду, мав місце обов`язок відповідача працевлаштувати позивача. С уд першої інстанції не дотримався принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного статтею 13 ЦПК України, поновивши ОСОБА_1 на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області, стягнувши з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позивачем такі вимоги до даного відповідача не заявлялись. Апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідачем у справі є апеляційний суд Вінницької області, тоді як наказ про звільнення позивача видано Головою ліквідаційної комісії, однак позов до ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області не пред`явлено позивачем.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
01 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2019 року. Стягнути з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2019 року по день прийняття постанови Верховним Судом.
Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що Вінницький апеляційний суд, на який покладено виконання завдань і функцій ліквідованого суду, прийнявши відповідні документи та справи, які перебували в провадженні апеляційного суду Вінницької області, а також, перевівши до новоствореного суду всіх працівників без проведення конкурсних процедур, фактично став правонаступником апеляційного суду Вінницької області, при цьому жодних принципових відмінностей передачі повноважень не було. Отже мало місце реорганізація суду, а не ліквідація.
Доводи апеляційного суду про те, що застосовані правові позиції судом першої інстанції не стосуються судів, оскільки ґрунтуються на положеннях частини дев?ятої статті 5 закону України "Про центральні органи виконавчої влади" і Порядку здійснення заходів, пов?язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а їх дія не поширюються на суди, є хибними, з огляду на те, що за порядком утворення і органи виконавчої влади, і суди є юридичними особами публічного права і правові позиції Верховного Суду і Верховного Суду України стосувалися особливостей ліквідації саме цих осіб, а те, що організація судів та центральних органів виконавчої влади регулюються різними законодавчими та нормативними актами, суті речей не змінює.
У випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов?язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування) згідно статті 49-2 КЗпП України працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.
Недоречним є незастосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, що призвело до прийняття ним незаконної постанови. Натомість апеляційний суд послався на іншу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої, позивачка, як одинока мати, яка має дитину віком до 14 років, мала б звернутися до суду з позовною заявою про виконання апеляційним судом Вінницької області обов?язку щодо працевлаштування позивачки, що могло б мати місце разі його повної ліквідації, а не реорганізації.
Недоречним є зазначення апеляційним судом, що позивачка звернулася з позовом до апеляційного суду Вінницької області, а не до утвореної у ньому ліквідаційної комісії, оскільки остання не має статусу юридичної особи і є органом. який забезпечує дієздатність апеляційного суду Вінницької області, а відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами у справі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи та держава.
Доводи інших учасників справи:
16 грудня 2019 року Голова ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області Карпенко С. В. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 . залишити без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня
2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.
09 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
10 грудня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.