Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 320/383/19
провадження № 61-18284св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2012 року з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на користь позивача на утримання дочки в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідно віку, щомісячно, починаючи з 22 березня 2012 року і до повноліття дочки.
Додаткові витрати на дитину пов`язані з хронічною хворобою, а саме: дисплазія з`єднувальної тканини, функціональна дифузна кардіопатія, нетоксичний зоб 1-го ступеня, еутеріоз, хронічний цистит 2-х сторонньої урітаріцели, полівалентна харчова алергія, функціональний запор, долихосигма. З огляду на стан здоров`я дочки, позивач зазначає, що вона потребує постійного лікування і специфічного догляду, та відповідно значних матеріальних витрат.
З моменту визначення розміру аліментів, а саме з 2012 року, змінились матеріальні умови проживання сім`ї позивача, а також значно зросли витрати на утримання дитини у зв`язку із збільшенням її віку та станом здоров`я.
У зв`язку із загальними потребами дочки, позивач змушена здійснювати за нею постійний догляд і тому не має можливості працевлаштовуватися. Відповідач добровільно надавати кошти на утримання дитини відмовляється, витрачає гроші на свої потреби, станом здоров`я та інтересами дитини не цікавиться. З огляду на це, додаткові витрати на лікування дочки позивач несе самостійно, через що перебуває у скрутному матеріальному становищі, а тому вищевикладені обставини стали підставою для звернення з цим позовом до суду.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 800,00 грн щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з огляду на стан здоров`я дитини ОСОБА_3, остання потребує постійного лікування і специфічного догляду, та відповідно значних матеріальних витрат. У той же час, суд визнав неналежними доказами квитанції на придбання рекомендованих ліків, у зв`язку з тим, що зі змісту останніх не можливо встановити та підтвердити той факт, що ліки були придбані саме для дитини ОСОБА_3 .
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до висновку ЛКК (лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) від 19 грудня 2018 року № 488 (а. с. 8) зазначено лише встановлений діагноз хронічного захворювання дитини, записи щодо висновків та рекомендацій лікарської комісії відсутні. З наданих позивачем доказів не можливо достовірно встановити, що вказане захворювання тягне за собою постійне тривале лікування певними ліками, за рекомендацією лікарів та постійні грошові витрати на їх придбання. Розрахунку щомісячних витрат на лікування дитини позивачем не надано, не зазначено, що ці витрати є додатковими у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України), та що вони здійснюються позивачем поза межами коштів, які стягнуті як аліменти. Крім того, позивачем не надано доказів, який розмір аліментів вона отримує щомісяця, які витрати несе на утримання дитини, а які на лікування в зв`язку наявністю хронічного захворювання.
За вказаних обставин відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на утримання дитини, у зв`язку з їх необґрунтованістю.
При цьому суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що позивач не позбавлений права звернення до суду з аналогічним позовом за наявності відповідних доказів, враховуючи триваючий характер правовідносин, або з позовом про стягнення конкретних сум, вже витрачених на лікування, якщо вони є додатковими.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у вищевказаній справі, в якій просить скасувати зазначену постанову, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заявник у касаційній скарзі посилається на статтю 185 СК України, зазначає, що посилання апеляційного суду про те, що з наданих нею доказів неможливо встановити, що захворювання дитини тягне за собою постійне тривале лікування певними ліками за рекомендацією лікарів та постійні грошові витрати на їх придбання, є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи є медичні документи, які підтверджують наявність у спільної з відповідачем малолітньої дочки ряду хронічних захворювань та рекомендації лікарів щодо постійного лікування дитини; наявність у ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів; наполягає, що відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Від ОСОБА_2 у листопаді 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, який не підписаний відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Таким чином, оскільки відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 не підписаний, то він підлягає залишенню без розгляду та поверненню відповідачу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 , витребувано матеріали справи з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Судувід 25 листопада 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За зазначених положень суд касаційної інстанції не має повноважень досліджувати та надавати правову оцінку доданим до касаційної скарги матеріалам, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.