Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 588/207/17
провадження № 61-15823св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист від образи релігійних почуттів та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого останній висловлював сумніви в її релігійності, звинувачував у хабарництві та крадіжці, тобто у кримінально карних діяннях і безбожності. Прирівнюючи себе до неї та інших віруючих людей, ОСОБА_2 вчиняв дії, які не відповідають поведінці християнина, зокрема в смс-повідомленнях називав її "одержимою", "мертвою", допускав інші висловлювання, які рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 20 січня 2017 року у справі № 592/5496/16-ц були визнані такими, що містять недостовірну інформацію та порочить її честь і гідність. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: захистити її релігійні почуття від образ з боку відповідача; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 3 872 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що особисті пояснення позивача самі по собі не можуть бути визнані достатніми доказами у справі. Неподання відповідачем заперечень не свідчить про визнання ним позову, на що помилково посилалася ОСОБА_1, оскільки це є правом сторони, а не обов`язком. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту вчинення ОСОБА_2 дій, спрямованих на образу її релігійних почуттів чи на порушення права на звернення до суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу разом з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за її подання.
Ухвалою судді Апеляційного суду Сумської області від 16 листопада 2017 року відкрито апеляційне провадження в цій справі. Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено заявнику сплату судового збору в сумі 1 408 грн до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 жовтня 2017 року, апеляційне провадження в цій справі закрито.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про відмову від апеляційної скарги, в якій також вказувала про відсутність фінансової можливості сплати судовий збір за її подання. В адресованому позивачу листі від 05 грудня 2017 року суд роз`яснив їй наслідки такої відмови. 16 січня 2018 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на вказаний лист, в якій вона просила розглянути заяву про відмову від апеляційної скарги без її участі. Взявши до уваги вказані обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2018 року ОСОБА_1 подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила: визнати її відмову від апеляційної скарги недійсною, вчиненою внаслідок обману, тяжких обставин, примусу; скасувати ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2018 року в частині закриття апеляційного провадження у справі та ухвалити інше судове рішення, яким не закривати таке провадження, а надати їй можливість повторно звернутися до суду з апеляційною скаргою після усунення обставин, які унеможливлювали сплату нею судового збору за її подання.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона відмовилася від апеляційної скарги не тому, що погодилася з рішенням місцевого суду, а через ненадання судом апеляційної інстанції можливості скористатися правом на відкликання апеляційної скарги з метою оскарження ухвали щодо відстрочення сплати судового збору. Замість того, щоб задовольнити її клопотання про звільнення від сплати судового збору або відмовити в його задоволенні, суд відстрочив таку сплату, про що вона взагалі не просила. Суд апеляційної інстанції відкрив провадження у справі та призначив її до судового розгляду в один і той самий день, чим позбавив її права на відкликання апеляційної скарги. Відмову від скарги вона написала під тиском судді, який безпідставно не звільнив її від сплати судового збору, чим фактично позбавив засобів для існування. А тому за аналогією закону відмову від поданої нею апеляційної скарги слід визнати недійсною (правочин вчинений особою проти її волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску або під впливом тяжкої обставини визнається судом недійсним).
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тростянецького районного суду Сумської області.
17 травня 2018 року справа № 588/207/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно з частиною першою статті 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги (далі - ЦПК України 2004 року),сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частин другої, третьої статті 300 ЦПК України 2004 року особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги.