Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 755/15007/17
провадження № 61-11491 св 19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
заявник -ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - орган опіки та піклування - Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація,
особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
27 вересня 2017 року ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, звернулася у суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 з листопада 2007 року страждала психічним розладом, у зв`язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи в зв`язку з хронічним психічним захворюванням. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2010 року ОСОБА_2 визнано недієздатною.
ОСОБА_1 як опікун недієздатної ОСОБА_2 не має можливості довести документально, що остання з листопада 2007 року втратила свою дієздатність і перестала усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На даний час виникла необхідність встановити дату, з якої ОСОБА_2 втратила дієздатність і перестала усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Даний факт може бути підтверджений актами судово-психіатричної експертизи від 26 листопада 2009 року № 1231 та від 02 серпня 2011 року № 806.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 з листопада 2007 року страждала психічним розладом у зв`язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заява є обґрунтованою, а обставини, необхідні для встановлення факту того, що ОСОБА_2 з листопада місяця 2007 року страждала психічним розладом, у зв`язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є доведеними.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року скасовано, заяву ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник, подаючи до суду заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, не повідомила суд першої інстанції про існування спорів про право користування квартирою, не зазначила дійсну мету встановлення даного факту. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року в порядку окремого провадження встановлено юридичний факт, який пов`язаний з подальшим вирішенням спору про право цивільне ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2, а тому воно порушує права та інтереси ОСОБА_3, і заява ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки між сторонами існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 червня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 надіслала засобами поштового зв`язку у Верховний Суд касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд скасував рішення, що відповідало закону.
У рішенні Дніпровського районного суду від 09 лютого 2010 року про визнання ОСОБА_2 недієздатною не встановлена дата, з якої остання визнається недієздатною. Дана дата визначена у актах судово-психіатричних експертиз від 26 листопада 2009 року та від 02 серпня 2011 року. З огляду на це, опікун звернулася до суду з метою "уточнення рішення" Дніпровського районного суду від 09 лютого 2019 року у справі № 2-о-8/1/2010, а саме - для встановлення дати, з якої ОСОБА_2 втратила дієздатність.
Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), що передбачає коло учасників справи про визнання фізичної особи недієздатною - заявник та представники органу опіки та піклування. Незалучення ОСОБА_3 (апелянта) до участі у справі про встановлення юридичного факту є правомірним.
ОСОБА_3 не може вплинути на встановлення обставин і фактів у цьому провадження, встановлений факт (дата виникнення недієздатності ОСОБА_2 ) не може вважатися порушенням прав, свобод і інтересів апелянта.
Процесуальним законом не передбачено встановлення факту і дати виникнення недієздатності особи у позовному провадженні. Визнання особи недієздатною можливе виключно в окремому провадженні.
Апелянт посилався на наявність спору про право, проте законодавство не дає визначення поняття "спір про право", в зв`язку з чим існують різні його тлумачення. Зокрема, спором про право є опір, перешкода у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. В теорії цивільного процесу під спором про право розуміють певний стан суб`єктивного права, він є суперечкою, конфліктом, протиборством сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальним. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, недоведеністю суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають реалізації права. У разі відсутності цих елементів не може бути й спору про право. Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків, здійснити які неможливо без судового втручання.
Між апелянтом і недієздатною ОСОБА_2 не існує спору, який пов`язується з датою встановлення недієздатності останньої, немає і не було договірних правовідносин, будь-яких зобов`язань тощо. Апелянт не надав таких доказів і суд апеляційної інстанції їх не встановив і не перевірив. Внаслідок встановлення юридичного факту в цій справі в апелянта не відбувається виникнення, зміна або припинення прав і обов`язків. Апелянт не надав доказів того, що з датою, яка встановлена в оскаржуваному рішенні, пов`язується можливість виникнення, зміна або припинення у нього прав і обов`язків.
Під поняттям "спір про право" розуміється спірність певного права та обумовленого ним обов`язку. Результатом вирішення судом спору є усунення спірності взаємних прав та обов`язків сторін регулятивного або охоронного правовідношення. Спірність у правовідносинах має бути реальною, а не потенційною.
Апелянт не оспорює недієздатність ОСОБА_2, а також не оспорює дату виникнення цієї недієздатності. До цих питань апелянт не має жодного відношення.
Участь або неучасть ОСОБА_3 у справі окремого провадження не може вплинути на рішення та висновки суду, оскільки факти щодо дати недієздатності особи встановлювалися на підставі висновків і актів судово-медичних експертиз. Участь ОСОБА_3 у розгляді справи не могла вплинути на хід судочинства і висновки суду, які викладені в рішенні суду першої інстанції.
Факт, встановлений судом першої інстанції, має юридичний характер, тобто тягне правові наслідки для заявника (опікуна) у самої недієздатної особи, в інтересах якої він встановлювався.
Юридичний факт, що встановлювався у цій справі, не залежить від обставин, що підлягають встановленню в іншій справі № 754/5664/15-ц, і не може вплинути на права та обов`язки апелянта.
Апеляційний суд при винесенні оскаржуваної постанови незаконно на підставі припущень, без доказів, які не подавалися та не досліджувалися судом у судовому засіданні (у дослідженні доказів судом відмовлено, що відображено у звукозаписі судового засідання) і без перевірки обставин. Постанова апеляційного суду не відповідає частині другій статті 382 ЦПК України, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, а також доводів і висновків суду - чи порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси апелянта.
Позиції інших учасників
01 серпня 2019 року особа, яка не брала участі у справі у суді першої інстанції, ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 подав у Верховний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що метою подання заяви ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, є встановлення факту для використання його у іншому судовому процесі за участю ОСОБА_3 .
У справі № 754/5664/15-ц ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_2 у 2008 році, подаючи заяву про зняття з реєстрації у квартирі, в якій на сьогодні проживає ОСОБА_3 з дітьми, перебувала у стані, коли вона не розуміла характер своїх дій. Отже, факт встановлення точної дати, з якої ОСОБА_2 не могла усвідомлювати свої дії, підлягав встановленню в межах розгляду цивільної справи № 754/5664/15-ц за позовом ОСОБА_1, поданим в інтересах недієздатної ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою та зобов`язання видати документ про право на користування, яка об`єднана в одному провадженні з цивільною справою № 754/4763/17 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом, визнання ордеру і договору найму приміщення недійсним, скасування розпоряджень, зняття з реєстрації та виселення. Тому суд не міг розглядати дану заяву в окремому провадженні, оскільки наявний спір про право.
Факт використання заявником рішення суду, постановленого у даній справі, підтверджується протоколом судового засідання від 04 березня 2019 року у справі № 754/5664/15, який додано до апеляційної скарги, письмовим клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про долучення зазначеного рішення суду до матеріалів справи № 754/5664/15 та визнано у суді апеляційної інстанції. Зазначені обставини підтверджують той факт, що заява у цій справі подана лише з метою отримання доказу - рішення суду для використання в іншій справі. Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заявником приховано дійсну мету встановлення факту в порядку окремого провадження.
ЦПК України містить окремі норми щодо "уточнення" рішення суду - додаткове рішення, роз`яснення судового рішення, іншого порядку "уточнення" ЦПК України не містить, тому посилання заявника на те, що метою встановлення факту, який має юридичне значення, є "уточнення" рішення 2010 року не відповідають дійсності та законодавству.
Не відповідає дійсності твердження заявника про те, що рішення у цій справі не впливає на права та обов`язки ОСОБА_3, оскільки це рішення використано у судовій справі за участю ОСОБА_3 як рішення, що підтверджує наявність преюдиційного факту. Те, що відповідачем у другому судовому процесі є ОСОБА_3, спростовує твердження заявника про те, що між ним і ОСОБА_2 відсутні правовідносини, на які впливає рішення у цій справі.
Оскільки основною метою отримання рішення про встановлення періоду недієздатності ОСОБА_2 є використання цього рішення в іншій цивільній справі, то апеляційний суд правомірно залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.