ПОСТАНОВА
Іменем України
23 грудня 2019 року
Київ
справа №816/2342/15
касаційне провадження №К/9901/6548/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" (далі - Товариство) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 (суддя - Канигіна Т.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 (головуючий суддя - Рєзнікова С.С., судді - Старостін В.В., Бегунц А.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
У червні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.12.2014 № 0018531501/2981, № 0018521501/2987.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що при проведенні камеральної перевірки дослідженню підлягають саме дані податкової звітності, а у разі виявлення порушення податкового законодавства, податковий орган вправі призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 31.08.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що певні процедурні порушення проведення перевірок без спростування факту вчинення порушення суб`єктом господарювання самі по собі не є такими, що звільняють останнього від відповідальності за вчинені ним порушення податкового та іншого законодавства, та не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки. Також, суди виходили з того, що в силу положень пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зараховувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.03.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, оскільки враховуючи імперативні норми, зазначені у підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки у контролюючого органу відсутні правові підстави для визначення порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання, оскільки це потребує використання інформаційних баз Інспекції та інших документів, що не передбачено Податковим кодексом України.
Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.10.2019 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 05.11.2019.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція провела камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість, за результатами якої склала акт від 28.11.2014 № 2205/16-03-15-01. На підставі висновків цього акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 17.12.2014 № 0018531501/2981 та № 0018521501/2987 про застосування до Товариства згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України штрафу за сплату суми самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на додану вартість з порушенням строку, встановленого у пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.