ПОСТАНОВА
Іменем України
23 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 454/1316/17
адміністративне провадження № К/9901/12073/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019р. (судді - Гуляк В.В., Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо неперерахування та недоплати йому разової грошової допомоги до 5 травня у 2016 році в розмірі, встановленому частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому разову грошову допомогу до 5 травня у 2016 році відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми в розмірі 920 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України. Вважає, що відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому до 5 травня щорічно повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте у 2016 році щорічна разова грошова допомога йому нарахована і виплачена у розмірі 920 грн., тобто у значно меншому розмірі, ніж передбачено законом.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 06.09.2017р. в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019р. скасовано постанову суду першої інстанції, позов залишено без розгляду на підставі статті 122 КАС України у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 21.03.2017р. з відповіді відповідача на його запит про проведення перерахунку і виплати недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2016 році, виходячи з розміру цієї допомоги у 5 мінімальних пенсій за віком.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.06.2015р. (а.с. 4)
У 2016 році позивачу здійснено виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 920 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
28.02.2017р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок і виплату недоплаченої суми грошової допомоги за 2016 рік, вважаючи, що розмір отриманої щорічної одноразової грошової допомоги як учаснику бойових дій, є меншим, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". (а.с. 5)
Листом від 21.03.2017р. №622-04 відповідач повідомив позивача про те, що щорічна разова допомога до 5 травня за 2016 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 920 грн виплачена позивачу в повному обсязі у відповідності до чинного законодавства, підстав для перерахунку такої допомоги немає. (а.с. 7 - 8)
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виплачуючи позивачу у 2016 році допомогу до 5 травня в розмірі, визначеному постановою від 02.03.2016р. №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до законів та Конституції України.
Під час розгляду справи судом першої інстанції здійснено посилання на рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979р. у справі "Ейрі проти Ірландії" в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004р.
Крім того, вказуючи на правомірність визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011р. № 20 рп/2011 та від 25.01.2012р. №3-рп/2012, в яких Суд наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.