Постанова
Іменем України
17 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 159/3709/17
провадження № 61-48208св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2018 року у складі судді Бойчука П. Ю. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частину нерухомого майна, набутого за час перебування у шлюбі.
Позовна заява мотивована тим, що позивач та відповідач з 17 лютого 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2016 року. У шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після укладення шлюбу вони почали проживати у будинку батьків чоловіка. Зі згоди власника будинку ОСОБА_2 (батька відповідача ОСОБА_3 ), позивач та спільна з відповідачем дочка були зареєстровані в будинку по АДРЕСА_1 (далі - будинок).
ОСОБА_2 надав їм для проживання одну кімнату в будинку, яка в технічному паспорті відображена цифрами "1-7", загальною площею 17,2 кв. м, та в подальшому надав згоду позивачці та відповідачу ОСОБА_3 збільшити свою житлову площу шляхом добудови до кімнати, в якій вони проживали, та обіцяв побудовану частину будинку разом з кімнатою відчужити на користь подружжя.
Будівництво добудови до житлового будинку тривало орієнтовно з 2007 року по кінець 2009 року. З метою облаштування двох окремих об`єктів нерухомого майна будинок був реконструйований та після проведення добудови передбачав наявність двох квартир. Після здачі добудови в експлуатацію та оформлення усіх необхідних документів на ім`я ОСОБА_2 було видано нове свідоцтво про право власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна.
Після отримання відповідних документів відповідач ОСОБА_2 розпочав вчиняти дії, які, на думку позивачки, спрямовувались на реалізацію їх домовленості в частині юридичного оформлення набутого ними права власності на добудову. Зокрема, останнім було поділено належну йому земельну ділянку на дві окремих земельних ділянки площами 0,0133 кв. м (під добудовою із врахуванням кімнати "1-7") та 0,047 кв. м (під іншою частиною будинку).
В подальшому сімейні відносини між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 почали поступово погіршуватись і домовленість щодо документального оформлення набутого ними права власності на частину житлового будинку, яку вони спільно побудували, перестала реалізовуватись.
Відповідачі перестали визнавати наявне у позивачки право власності на частину будинку, а саме на добудову "а1".
Позивачем стверджується, що все будівництво добудови "а1" проводилось за спільні сімейні кошти позивача та її чоловіка, а тому позивач вважає, що вказана добудова є їх спільною сумісною власністю, яка набута за спільні сімейні кошти в період перебування у шлюбі.
За даними інвентаризації КП "ВОБТІ" від 15 лютого 2010 року, прибудова "а1" від цілого будинку становить 30/100 часток. З огляду на те, що прибудова здійснювалась виключно за спільні сімейні кошти з ОСОБА_3, то позивач вважає, що вказану частину будинку вони набули у спільну сумісну власність подружжя.
З урахуванням наведеного, позивачка просила визнати право спільної сумісної власності на 30/100 частин житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1, яке набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час перебування у шлюбі, визначивши належну позивачці частку у праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 спільного майна, що становить 15/100 частин житлового будинку. Крім цього, позивач просила стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4000,00 грн.
Постановою Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2018 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, виходили з того, що одноосібним власником приміщення є відповідач ОСОБА_2 та між сторонами відсутні будь-які належно оформленні домовленості щодо порядку користування спірними приміщенням чи щодо відчуження цих приміщень на користь позивачки чи її колишнього чоловіка. Позивачкою не доведено, що добудова велась нею та відповідачем ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
04 грудня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду від 05 липня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено не об`єктивно та упереджено, оцінка наявним в матеріалах справи доказам була односторонньою, неповною, усі докази, які мали вплинути на встановлення справедливого рішення судами не було досліджено.
Судом не було враховано та оцінено докази, надані позивачем, що підтверджують факт набуття подружжям під час шлюбу спірного майна, а саме оригінали документів на придбання будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва, виданих на її ім`я та ім`я її колишнього чоловіка.
Розгляд справи у суді апеляційної інстанції відбувся без участі позивача, що позбавило її можливості реалізувати передбачені процесуальним законом права, зокрема в частині надання особистих пояснень щодо доводів, клопотань, поданих іншими учасниками, що призвело до стягнення з неї судового збору у розмірі 4500 грн.
Доводи інших учасників справи:
01 лютого 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить рішення Ковельського міськрайонного суду від 05 липня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року залишити без змін. Стягнути з позивачки на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції в сумі 2 000, 00 грн.
Відзив мотивовано тим, що він є одноосібним власником спірного будинку, який будувався за його кошти, а тому судами надано вірно оцінку всім доказам, рішення ухвалені у даній справі є законними та справедливими.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ковельського міськрайонного суду міста Волинської області.
Клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Ковельського міськрайонного суду від 05 липня 2018 року та постанови Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі задоволено. Зупинено дію оскаржуваних рішеньдо закінчення касаційного провадження у справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 17 лютого 2006 року, який було розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2016 року.
Відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 12 лютого 2010 року Ковельською міською радою на підставі рішення виконкому від 14 січня 2010 року № 7.
Відповідно до будівельного паспорта та рішення Виконкому Ковельської міської ради № 158 від 12 квітня 2007 року, забудовником добудови до спірного житлового будинку є ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області від 20 серпня 2009 року № 2465 було присвоєно адресний номер "1" квартирі площею 67,8 кв. м в будинку АДРЕСА_1 та присвоєно адресний номер "2" квартирі площею 55,9 кв. м у цьому ж будинку.
Разом з тим, згідно з технічним паспортом на житловий будинок, виготовленим КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" станом на 12 лютого 2010 року спірний житловий будинок зазначений як єдиний цілий об`єкт нерухомості без виділення окремих квартир чи інших приміщень.
Матеріалами справи та наданими доказами, в тому числі і показаннями свідків у суді першої інстанції встановлено, що позивач користується кімнатою 1-7, площею 17,2 кв. м; кімнатою 1-8, площею 15,7 кв. м; коридором 1-9, площею 5,5 кв.м; кухнею 1-10, площею 10,8 кв. м; ванною кімнатою 1-11, площею 6,7 кв. м у згаданому житловому будинку.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житловими приміщеннями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом забезпечення ОСОБА_2 вільного доступу до кімнати 1-7, площею 17,2 кв. м; кімнати 1-8, площею 15,7 кв. м; коридору 1-9, площею 5,5 кв. м; кухні 1-10, площею 10,8 кв. м; ванної кімнати 1-11, площею 6,7 кв. м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:
Згідно зі статтею 60 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.