Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 496/2467/15-ц
провадження № 61-25516св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Гірняк Л. А., Сєвєрової Є. С., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 03 червня 2016 року у складі судді: Бобуйок А. Д., та рішення апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Гірняк Л. А., Сєвєрової Є. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку і земельної ділянки в натурі, усунення перешкод у володінні та користуванні часткою об`єкту права спільної часткової власності шляхом вселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 червня 2014 року у справі № 496/4512/13-ц було визнано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, без надвірних споруд та самовільно збудованих приміщень і земельну ділянку, на якій він розміщений, об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а також визнано за сторонами право на Ѕ частки вказаного нерухомого майна. На цей момент відповідач всупереч волі позивача, шляхом змінення замків та іншими способами перешкоджає йому користуватись та розпоряджатись його часткою житлового будинку і земельної ділянки на якій він розміщений. Неодноразові звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 із проханням урегулювати це питання шляхом домовленості не дали жодних результатів.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
виділити йому в натурі частку житлового будинку, який знаходиться у спільній частковій власності за адресою: АДРЕСА_1, а саме - житлову кімнату площею 15,2 кв. м;
виділити йому в натурі Ѕ частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, згідно висновку експерта;
виділити в натурі ОСОБА_2 частку житлового будинку, який знаходиться у спільній частковій власності, і складається з житлової кімнати, площею 14,4 кв. м, коридору, площею 3,8 кв. м та кухні, площею 4,2 кв. м;
виділити ОСОБА_2 Ѕ частку земельної ділянки згідно висновку експерта;
облаштування санвузлів та створення необхідних санітарно-технічних умов для проживання, після розподілу, покласти на сторони у справі;
усунути перешкоди у володінні та користуванні позивачем часткою об`єкта права спільної часткової власності, а саме - житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розміщений, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_1 у кімнату, площею 15,2 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 03 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виділ в натурі можливий за умови ізолювання частин, що виділяються і наявності необхідного мінімального складу приміщень: житлової кімнати, кухні, туалету, ванни, підсобних приміщень, тобто запропонований позивачем варіант виділу в натурі йому житлової кімнати, площею 15,2 кв. м, технічно неможливий, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ йому житлової кімнати площею 15,2 кв. м в будинку, який знаходиться у спільній частковій власності за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають. Суд зазначив, що у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив виділити йому в натурі житлову кімнату площею 15,2 кв. м з обладнанням виходу замість вікна, шляхом переобладнання віконного прорізу в дверний. У свою чергу, відповідачу ОСОБА_2 вважав за доцільне виділити кімнату, площею 14,4 кв. м, разом з коридором, площею 3,8 кв. м, та кухнею, площею 4,2 кв. м, з обладнанням виходу замість бокового вікна в кімнаті площею 4,2 кв. м. Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_3 пояснив, що виділ позивачу в натурі житлової кімнати площею 15,2 кв. м за умови її ізолювання технічно неможливий. При запропонованому позивачем варіанті переобладнання віконного прорізу в дверний будуть порушені норми ДБН. У зв`язку з викладеним поділ земельної ділянки також є неможливим. Вирішення питання про поділ земельної ділянки в натурі до поділу в натурі домоволодіння є передчасним. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач чинить будь-які перешкоди в здійсненні його права власності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 03 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про усунення перешкод володіння та користування часткою об`єкта права спільної часткової власності шляхом вселення скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.
Усунуто перешкоди у володінні та користуванні та вселено ОСОБА_1 у домоволодіння АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,015 га. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі № 6-130цс13 від 04 грудня 2013 року, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. При проведенні експертизи визначено, що на момент обстеження одноповерховий житловий будинок з мансардою має порушення вимог діючої нормативно-технічної документації в галузі будівництва і при наявності таких порушень вимог виділ позивачу в натурі житлової кімнати площею 15,2 кв. м з подальшим переплануванням є неможливим. Встановивши факт здійснення самовільної перебудови будинку, самовільної забудови земельної ділянки надвірними спорудами, взявши до уваги, що таке будівництво здійснено з численними порушеннями правил та умов ДБН, що такий поділ технічно неможливий, суд першої інстанції, виходячи, що позивачем не заявлені вимоги про встановлення порядку користування жилим будинком або про отримання компенсації від іншого співвласника, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про поділ домоволодіння з виділом позивачу в натурі житлової кімнати площею 15,2 кв. м. згідно з запропонованим позивачем варіантом поділу.
Апеляційний суд вказав, що сторони не встановлювали ані порядок користування жилим будинком, ані порядок користування земельною ділянкою. Згідно з висновком експертизи, який міститься в матеріалах справи, експерт запропонував варіант виділення земельної ділянки включаючи ту її частину, яка зайнята частиною будинку, яка запропонована до виділу позивачу. Тобто запропонований варіант виділу земельної ділянки в натурі в даному випадку пов`язаний з наявністю технічної можливості виділу в натурі частини будинку в контексті запропонованого варіанту або принаймні з визначенням судом порядку користування жилим будинком. Приймаючи до уваги, що поділ жилого будинку в натурі технічно неможливий, сторони не встановлювали порядок користування жилим будинком та вимог про це позивачем не заявлялося, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про передчасність поділу земельної ділянки згідно з запропонованим позивачем варіантом до вирішення питання про встановлення порядку користування жилим будинком (добровільно чи в судовому порядку) або до створення технічної можливості виділу позивачу в натурі частини будинку, яка входить до частини земельної ділянки, яка запропонована експертом до виділу позивачу.
При задоволенні позовних вимог у частині усунення перешкод апеляційний суд зробив висновок, що позивач, як власник майна, має право на усунення йому перешкод у володінні та користуванні та вселення у спірний будинок, розташований на зазначеній земельній ділянці. Позивач є співвласником спірного будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,015 га. по АДРЕСА_1 і відповідач не заперечувала, що дійсно протягом останніх чотирьох років позивач не проживає у спірному будинку та утруднилася з чіткою відповіддю чи є у позивача безперешкодний доступ до будинку (ключі від хвіртки та від вхідних дверей).
Аргументи учасників справи
У березні 2017 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач просив вселити його у кімнату, площею 15,2 кв. м, однак суд вселив його у домоволодіння, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства та вийшов за межі позовних вимог. Судом не встановлено порушення прав позивача у користуванні майном відповідно до вимог статей 386, 391 ЦК України. Відповідач пояснювала, що перешкод позивачу не чинила, замків не міняла, а позивач не відвідує домоволодіння, оскільки уникає зустрічей з дітьми, від утримання яких ухиляється. Апеляційний суд керувався лише припущенням щодо того, що можливо відповідач буде чинити перешкоди позивачу у користуванні спірним будинком.
У травні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 03 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до висновку експертизи, суд зобов`язаний був задовольнити позовні вимоги позивача та виділити в натурі частину будинку та земельної ділянки. Власник земельної ділянки набуває права власності на зведені ним будівлі та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Суд не звернув уваги на статті 60-74 СК України, так як позивач є власником та користувачем спірної земельної ділянки, на якій був самочинно реконструйований у період спільного проживання житловий будинок. Відповідно до технічного паспорту житловий будинок не має самочинно зведених будівель та споруд, за позивачем зареєстровано право на Ѕ частину будинку. Суди належним чином не здійснили дослідження доказів, не з`ясували усі обставини, не надали можливість позивачу надати докази на обґрунтування позовних вимог.
У червні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав заяву, у якій виклав додаткові пояснення щодо обставин справи.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.
Суди встановили, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 червня 2014 року у справі № 496/4512/13-ц визнано житловий будинок без надвірних споруд та самовільно збудованих приміщень і земельну ділянку, на якій він розміщений, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по Ѕ частці житлового будинку без надвірних споруд та самовільно збудованих приміщень, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2005 року серії ЯА № 260833, кадастровий номер земельної ділянки 5121084200:02:004:0104.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 026/2015 від 18 січня 2016 року дійсна (реальна) вартість житлового будинку (без врахування самовільно побудованих) становить 153 015 грн; дійсна (реальна) вартість житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами з врахуванням самовільно побудованих та з урахуванням його фізичного зношення на момент оцінки та ринкових цін становить 860 568 грн; дійсна (реальна) вартість земельної ділянки з урахуванням ринкових цін становить 269 165 грн і поділ їх в натурі між сторонами можливий.