Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 761/44869/17
провадження № 61-10957св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - Київська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірха Ірина Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року Київська міська рада звернулась до суду з позовом, в якому просила витребувати квартиру АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2013 року, з урахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 . Першою київською державною нотаріальною конторою 17 квітня 2009 року на спадкове майно, яким є спірна квартира; визнано недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений 29 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнано квартиру відумерлою спадщиною та витребувано майно у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
27 травня 2014 року розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 661 спірну квартиру зараховано до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
09 квітня 2015 року розпорядженням № 201 "Про затвердження спільних рішень адміністрацій підприємств та організацій району про надання службових жилих приміщень" затверджено рішення керівництва та житлово-побутової комісії Шевченківського районного управління Головного управління внутрішніх справ України в місті Києві від 23 березня 2015 року № 1 про надання ОСОБА_3 на родину з трьох осіб службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Проте, 07 квітня 2017 року Київській міській раді стало відомо, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І. С., зареєстрований в реєстрі за № 918.
На підставі наведеного та зважаючи на ту обставину, що спірні нежитлові приміщення були відчужені особою, яка не мала права на їх відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, позивач вважає, що спірні нежитлові приміщення підлягають витребуванню від ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,1 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира відчужена особою, яка не мала права на її відчуження, та відчуження спірної квартири відбулося поза волею власника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не є власником вказаної квартири та не був таким ані на час набуття ОСОБА_2 права власності, ані на момент відчуження вказаної квартир ОСОБА_1, а тому в нього відсутнє право витребувати майно у добросовісного набувача. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем нерухомого майна, і в силу положень статті 388 ЦК України вказане майно витребуване бути не може. Також зазначала, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, його заява про поновлення позовної давності залишилась поза увагою суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У вересні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив Київської міської ради, у якому остання просить касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що в результаті незаконних дій ОСОБА_2, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація не мала змоги здійснити реєстрацію зазначеної квартири за територіальною громадою м. Києва. Крім того зазначала, що Київська міська рада дізналась про вибуття спірної квартири з її володіння лише 07 квітня 2017 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 761/44869/17-ц з Шевченківського районного суду м. Києва.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2013 року частково задоволено позов Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_2 , Головного управління юстиції у м. Києві та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 . Першою київською державною нотаріальною конторою 17 квітня 2009 року на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Цим рішенням встановлено, що заповіт на спірну квартиру не засвідчувався у встановленому законом порядку та є нікчемним. В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові скасовано та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, визнано цю квартиру відумерлою спадщиною, витребувано майно у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та передано спірну квартиру у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2013 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом залишене без змін.
27 квітня 2014 року розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 661 спірну квартиру зарахована до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та передано до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
На підставі договору купівлі - продажу 14 червня 2014 року ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 .
На підставі розпоряджень Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 березня 2015 року № 143 та від 09 квітня 2015 року за № 201 видано ордер № 5104 від 15 травня 2015 на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.