Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 562/4316/18
провадження № 61-5492св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: державний нотаріус Здолбунівської районної державної нотаріальної контори Довгалюк Наталія Миколаївна, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту, що має юридичне значення,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Кушніра О. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, у якій просив встановити, що частки у земельній ділянці з кадастровим номером 5622680400:01:001:0172, що належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є рівними та становлять по 1/5 частині кожному.
На обґрунтування заяви посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5, після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 08 травня 2012 року, серія ЯМ № 560786, площею 10, 00 га, кадастровий номер 5622680400:01:001:0172, що розташована на території Білашівської сільської ради. Під час оформлення документів, що підтверджують право на спадщину, державним нотаріусом Здолбунівської районної державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що за відсутності домовленості між співвласниками щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, у випадку смерті одного із співвласників, нотаріус під час вчинення нотаріальної дії не може самостійно вирішити питання щодо поділу чи визначення частки такої земельної ділянки, оскільки при цьому припиняється право одного із співвласників на земельну ділянку. Виходячи з того, що правовстановлюючий документ на земельну ділянку видано на п`ятьох осіб без зазначення розміру часток у спільній власності та з урахуванням того, що домовленостей між ними про зміну розміру часток не було, тому частки є рівними і становлять по 1/5 частині кожному. Оскільки зазначене унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, він вимушений звернутися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для подальшого оформлення спадкових прав.
Стислий виклад заперечень заінтересованої особи
Заінтересовані особи не заперечували щодо задоволення заяви.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.
Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1, керувався тим, що спірні правовідносини виникли з приводу права заявника на частину земельної ділянки у порядку спадкування, розмір якої підлягає визначенню за правилами позовного провадження. Суд зазначив, що законодавством передбачено порядок виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, та набуття відповідного права власності на виділене майно. Водночас, характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися питання про факт, але не спір про право цивільне.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками, додатково зазначивши, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Крім цього, виникнення права на спадкування у ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 не залежить від встановлення факту рівності часток співвласників у земельній ділянці, про що він просив у заяві. Також заявником не надано доказів, що він звертався до нотаріальної контори для отримання у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у березні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди дійшли необґрунтованих висновків про необхідність розгляду зазначеної заяви у порядку позовного провадження, оскільки між ним та іншими співвласниками відсутній спір з приводу розміру часток у праві спільної сумісної власності. Зазначив, що перелік юридичних фактів, що підлягає встановленню у судовому порядку не є вичерпним, а тому у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення майнових чи немайнових прав.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві заінтересовані особи не заперечували проти касаційної скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.