Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 309/2376/15-ц
провадження № 61-814св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Ляшко Вікторія Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області, у складі судді Сідей Я. Я., від 04 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області, у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Джуги С. Д., від 05 грудня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Ляшко В. О., про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на земельну ділянку.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 . Спадкоємцями після її смерті є вона (за заповітом), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (за законом). До складу спадкового майна входять житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0615 га по АДРЕСА_1 для обслуговування цього будинку.
13 червня 2012 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частини вказаного вище майна, а відповідачі - по 1/6 частині цього майна за законом. 16 березня 2015 року на електронних торгах вона придбала у них по 1/6 частині зазначеного будинку та стала його власником у цілому.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 13 червня 2012 року відповідачам на 1/6 частину земельної ділянки кожному, визнати за нею право власності на вказану вище земельну ділянку у цілому, оскільки згідно з положеннями статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розташований.
Справа розглядалась судами неодноразово
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є власниками частини спірної земельної ділянки на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих згідно чинного законодавства, і підстав для визнання права власності на цю земельну ділянку у цілому за позивачем немає.
Також місцевий суд послався на пропуск строків позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, розташовану по АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги заявника про визнання права власності на земельну ділянку за позивачем, апеляційний суд виходив із того, що позивачка придбала частини будинку, що належали відповідачам, тому право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, перейшло до неї відповідно до положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскільки житловий будинок і земельна ділянка мають становити одне ціле.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд суд касаційної інстанції вказав про те, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив рішення суду першої інстанції та фактично залишив право власності на ту саму земельну ділянку у двох осіб, що є неможливим.
Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про визнання за позивачкою права власності на належні відповідачам частки земельної ділянки, не врахував, що право власності має абсолютний характер і є непорушним за виключенням випадків, встановлених законом, та не перевірив доводів про те, що ці частки є окремими об`єктами цивільних прав і набуті ними правомірно, а також те, що ОСОБА_1 належить 2/3 частини цієї земельної ділянки і саме на належній їй частині розміщено житловий будинок.
Крім того, судом касаційної інстанції зазначено, що згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2016 року змінено, виключено із мотивувальної частини рішення посилання на таку правову підставу для відмови у позові як сплив позовної давності. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановивши, що вимоги заявника є безпідставними, місцевий суд повинен був відмовити у задоволенні позову саме з цих підстав, а не ще й із підстав пропуску строку позовної давності, що свідчить про взаємовиключність підстав відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги,посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. у касаційному провадженні № 61-814св18 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Справу розподілено судді-доповідачу.
21 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Ляшко В. О., про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4
До складу спадщини після її смерті входять житловий будинок та розташована під ним земельна ділянка площею 0,0615 га по АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є: за заповітом її дочка ОСОБА_1, за законом її сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які мають право спадкування обов`язкової частки у спадщині.
13 червня 2012 року сторони отримали свідоцтва про право на спадщину, зокрема ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом:
за реєстровим № 2015 - на 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м (а.с. 6);
за реєстровим № 2017 - на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер 2110800000:01:005:0128), розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку (а.с. 9);
ОСОБА_3 , 1948 року народження, як спадкоємець за законом:
за реєстровим № 2007 - на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м (а.с. 7);
за реєстровим № 2009 - на 1/6 частку земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер 2110800000:01:005:0128), розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку (а.с. 74-75);
ОСОБА_2 , 1963 року народження, як спадкоємець за законом:
за реєстровим № 2011 - на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м (а.с. 8);
за реєстровим № 2013 - на 1/6 частку земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер 2110800000:01:005:0128), розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку (а.с. 76-77);
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановленому законодавством порядку реалізували свої майнові права, що виникли у результаті спадкування, а саме зареєстрували за собою право власності на відповідні їм ідеальні частки у спадковому майні, яким зокрема, є земельна ділянка площею 0,0615 га (кадастровий номер 2110800000:01:005:0128), розташована по АДРЕСА_1, призначена для обслуговування житлового будинку. Жодних норм спадкового права при цьому ними порушено не було.
16 березня 2015 року ОСОБА_1 на електронних торгах придбала 1/3 частину житлового будинку, що належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/6 частині), та стала власником житлового будинку у цілому.
Свідоцтвами, виданими приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеваном С. І. 27 квітня 2015 року за реєстровими №№ 2078 і 2080, посвідчено факти належності ОСОБА_1 на праві власності 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 із господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м, що раніше належала ОСОБА_2, 1963 року народження, та 1/6 цього ж будинку із відповідними будівлями і спорудами, що раніше належала ОСОБА_3, 1948 року народження, придбаних ОСОБА_1 на електронних торгах, про проведення яких під час виконавчого провадження затверджено акт від 16 березня 2015 року (а.с. 7, 8).
Спірна земельна ділянка як об`єкт права власності визначена державним актом на право власності на землю серії ЗК-013-00280, що виданий ОСОБА_4 26 січня 1995 року з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, якій присвоєно кадастровий номер 2110800000:01:005:0128.
Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що із придбанням частки відповідачів у житловому будинку до неї перейшло і право власності на їхні частки у земельній ділянці, яка під ним розташована, згідно з положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.