Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 638/16691/17
провадження № 61-11841св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_2 ,після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 1998 року № Н10-596.
Зазначала, що її мати була громадянкою Російської Федерації, проте фактично постійно проживала на території України у спірній квартирі. Заповіту померла не залишила, а рідна сестра ОСОБА_3 відмовилась від спадщини, тому спадкоємцем першої черги є лише вона.
Вказувала, що з травня 2001 року вона зареєстрована та постійно проживала разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 у вказаній квартирі, а тому, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину. Проте у нотаріальній конторі спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини від померлої матері ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини та існування перешкод для оформлення спадщини у нотаріуса.
Районний суд вказав, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на спірну квартиру, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено що вона є власником вказаної квартири і що її право оспорюється, не визнається іншою особою, або вона втратила документ, який засвідчує її право власності.
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса з приводу оформлення права власності на квартиру, а тому звернення до суду з вимогою про визнання права власності є передчасним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року - без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту прийняття спадщини, оскільки позивачем не доведено постійного проживання із ОСОБА_2, а тому, вона не може вважатися такою, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що вимоги про визнання права власності є передчасними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та справу та ухвалити нове судове рішення, яким її позовну заяву задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги надані копії квитанцій про сплату комунальних платежів, копію виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 від 27 жовтня 2010 року та довідку про реєстрацію її місця проживання у спірній квартирі, які у сукупності підтверджують факт її проживання з померлою.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Місцем проживання фізичної особи згідно із частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.