Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 754/15548/17
провадження № 61-8672св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В. (суддя-доповідач), | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю., | Олійник А. С., |
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна установа "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України", Національна поліція України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" (далі - ДУ "ЦОП НПУ"), Національної поліції України про зміну підстав та формулювання звільнення, визнання наказів незаконними, виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 квітня 2016 року на підставі наказу № 60/ос він прийнятий на роботу на посаду начальника новоствореного відокремленого територіального підрозділу ДУ "ЦОП НПУ" в Чернігівській області.
17 серпня 2016 року він попереджений про скорочення.
15 вересня 2016 року він госпіталізований до лікарні м. Чернігова, про що в установленому порядку повідомив підлеглих працівників та керівництво ДУ "ЦОП НПУ".
На лікарняному він перебував із 15 вересня по 29 жовтня 2016 року включно, всі листки непрацездатності направляв на адресу відокремленого територіального підрозділу ДУ "ЦОП НПУ" в Чернігівській області для проведення оплати, але грошові кошти він не отримав, чим поставлений у важке матеріальне становище.
28 жовтня 2016 року він направив на адресу відокремленого територіального підрозділу ДУ "ЦОП НПУ" в Чернігівській області заяву про звільнення за власним бажанням, яка отримана вказаною установою 31 жовтня 2016 року. Заява мотивована тим, що він вимушений переїхати на нове місце проживання до міста Києва, щоб знайти роботу та утримувати свою сім`ю.
У передбачений законом строк вказану заяву не розглянуто, а тому він неодноразово вимушений звертатися до різних установ щодо допомоги у вирішенні питання захисту його трудових прав.
14 січня 2017 року його представник отримав листа, в якому, зокрема, знаходився наказ від 30 листопада 2016 року № 219/ос про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), який він вважає незаконним, оскільки дисциплінарного проступку у виді прогулу він не вчиняв, відповідачем, при цьому, порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, передбачений трудовим законодавством, та без законних підстав його не звільнено на підставі раніше поданої ним заяви.
Із урахуванням наведеного, позивач просив суд визнати незаконними та скасувати накази ДУ "ЦОП НПУ", а саме: наказ від 13 жовтня 2016 року № 349, наказ від 29 листопада 2016 року № 447, наказ від 30 листопада 2016 року № 219 о/с, про що здійснити відповідний запис у трудовій книжці та звільнити його із займаної посади начальника відокремленого територіального підрозділу ДУ "ЦОП НПУ" в Чернігівській області згідно з чинним законодавством України відповідно до раніше поданої заяви; стягнути із відповідачів на його користь виплати за усіма належно поданими до ДУ "ЦОП НПУ" листками непрацездатності; стягнути з відповідачів грошову компенсацію за 13 днів невикористаної відпустки за період із 19 квітня по 31 жовтня 2016 року, вихідну допомогу та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази ДУ "ЦОП НПУ" від 13 жовтня 2016 року № 349, від 29 листопада 2016 року № 447, від 30 листопада 2016 року № 219/ос про накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_1, звільнивши його з посади начальника відокремленого територіального підрозділу ДУ "ЦОП НПУ" в Чернігівській області згідно з поданою заявою від 28 жовтня 2016 року. Зобов`язано ДУ "ЦОП НПУ" здійснити нарахування та виплати за листками непрацездатності ОСОБА_1 . Стягнуто із ДУ "ЦОП НПУ" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 12 118,50 грн та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ДУ "ЦОП НПУ" залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені позивачем у заяві про звільнення від 28 жовтня 2016 року обставини відповідають вимогам статті 38 КЗпП України та пов`язані із неможливістю продовжувати роботу, відповідач не повідомляв позивача про прийняте рішення про незгоду із цією заявою, а тому звільнення позивача згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України є незаконним. Відповідачем порушено вимоги трудового законодавства при накладенні на позивача дисциплінарних стягнень, не враховано всіх обставин справи, ступінь тяжкості, доведеність вчинення позивачем правопорушення, а тому оспорювані накази про накладення дисциплінарних стягнень, якими позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом накладення на нього стягнень у вигляді доган та звільнення, є незаконними та підлягають скасуванню. Позивачу в установленому порядку медичними закладами видано декілька листків непрацездатності, що неоплачені належним чином, а тому відповідач зобов`язаний здійснити нарахування та виплатити за вказаними листками непрацездатності у порядку, визначеному законом, тобто за кожні перші п`ять днів хвороби, за кожним листком непрацездатності окремо.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2019 року ДУ "ЦОП НПУ" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив строк звернення до суду для вирішення трудового спору, доказів поважності причин пропуску строку не надав, судами не вирішувалося питання поновлення строку звернення. Відповідачем надано належні докази на підтвердження факту порушення позивачем трудової дисципліни. Позивач не надав відповідачу доказів наявності обставин, за яких можливе звільнення на підставі статті 38 КЗпП України, а тому зобов`язаний був відпрацювати два тижні. Відповідач не мав законних підстав для здійснення нарахування та виплати за лікарняними листами, оскільки у них неправильно вказана назва установи, а позивачем не виправлені такі недоліки. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, наявності причино-наслідкового зв`язку між такою шкодою та протиправними діями відповідача.
У травні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ДУ "ЦОП НПУ", у яких заявник зазначає, що причиною пропуску строку на звернення до суду із цим позовом є те, що спочатку він звертався із позовом до адміністративного суду, яким йому роз`яснено, що згідно із законодавством такий позов має бути розглянуто у порядку цивільного судочинства. Заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, не містить посилань на порушення судами норм матеріального права, зводиться до повторного викладу фактичних обставин, а тому не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.