Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 344/6360/17
провадження № 61-7135св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
секретаря судового засідання- Лісніченко Л. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5,
третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету
Івано-Франківської міської ради,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_2,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 20 листопада 2018 року у складі судді Антоняка Т. М. та постанову
Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В. та
ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 27 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3,
ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання незаконним утримування неповнолітньої дитини на території України та повернення неповнолітньої дитини до місця постійного проживання у Італійську Республіку.
Позовна заява мотивована тим, що вона постійно проживає в Італійській Республіці, де ІНФОРМАЦІЯ_1 під час спільного проживання з
ОСОБА_3 у них народився син ОСОБА_6 .
У липні 2015 року ОСОБА_3 забрав сина на відпочинок до Сардинії, однак до початку навчального року не повернув дитину до м. Брешії для продовження навчання, та разом з ОСОБА_4, яка є дружиною
ОСОБА_3 , забрали дитину та виїхали на проживання до України.
Вказувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без її згоди незаконно перемістили сина з місця постійного проживання в Італії, де він народився та проживав до дев`яти років, чим було порушено її право піклування про дитину.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; повернути неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця постійного проживання його матері ОСОБА_1 :
АДРЕСА_1 ; якщо рішення не буде виконане у добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передати неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, матері ОСОБА_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, для забезпечення повернення дитини на територію Італійської Республіки; покласти витрати, пов`язані з поверненням неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Італійської Республіки, на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 20 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту протиправного переміщення дитини та відсутності передбачених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року підстав для повернення дитини. Крім того, суд врахував думку дитини щодо місця проживання та те, що дитина адаптувалась у новому середовищі і повернення дитини до іншої держави не буде відповідати її інтересам.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду
Івано-Франківської області від 20 листопада 2018 року в частині відмови у позові щодо визнання незаконним утримування дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано незаконним утримування на території України ОСОБА_3 неповнолітньої дитини ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки
ОСОБА_6 народився в Республіці Італія, постійно проживав з матір`ю та навчався там у початковій школі, мати піклувалась про свого сина, а також враховуючи те, що мати надала дозвіл синові поїхати з батьком на час канікул і до початку навчання у школі ОСОБА_3 не повернув сина до місця постійного проживання, колегія суддів апеляційної інстанції вважала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що немає підстав вважати утримування ОСОБА_3 неповнолітньої дитини ОСОБА_6 на території України незаконним.
При таких обставинах справи колегія суддів дійшла висновку про те, що у розумінні статей 3, 5 Конвенції 1980 року утримування дитини ОСОБА_3 на території України без згоди ОСОБА_1 є протиправним і ОСОБА_3 порушує права ОСОБА_1 на піклування про дитину.
Разом з тим, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що за останні три роки проживання в Україні дитина виявляє виражені ознаки сприятливого адаптування до умов проживання із батьком, відвідує різноманітні гуртки, має друзів, захоплення, за нею здійснюється належний догляд, відбулася зміна мови спілкування і це свідчить про те, що дитина прижилася в Україні. А тому існує серйозний ризик того, що повернення дитини поставить під загрозу заподіяння їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нестерпні обставини, тому рішення суду першої інстанції про відмову у поверненні неповнолітнього ОСОБА_6 до Італії суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року,
ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 .
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання незаконним утримування неповнолітньої дитини на території України та повернення неповнолітньої дитини до місця постійного проживання у Італійську Республіку призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 мотивована тим, що випадок із переміщенням ОСОБА_6 його батьком із Італії до України, який мав місце у 2015 році, та подальше утримування дитини на території України регламентується нормами Конвенції 1980 року. Такі рішення й дії батька дитини були свавільними та протиправними, вони порушували права як матері, так і малолітньої дитини, і вони не повинні в подальшому (навіть зі спливом значного часу) отримувати визнання чи легалізації, а швидке повернення дитини до місця свого постійного проживання є метою Конвенції 1980 року і презюмується як таке, що становить найбільший інтерес для дитини.
При цьому, Конвенція 1980 року обумовлює й можливість прийняття протилежного рішення (тобто, про відмову в поверненні дитини), однак, для цього визначене вичерпне коло виняткових обставин. Існування таких обставин повинно бути доведено та обґрунтоване саме стороною, яка заперечує проти повернення дитини, тобто відповідачами. Однак, ані
ОСОБА_3 , ані ОСОБА_4 не довели жодним чином існування тих обставин, які є перешкодами у задоволенні позову, натомість вдалися до доказування обставин, що не є істотними при вирішенні такого спору та не входять до предмета доказування у справі такої категорії.
Судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи не було враховано зазначених приписів чинного національного та міжнародного законодавства, суди мотивували свої рішення обставинами, які не мають значення для вирішення цього спору, такі рішення базовані здебільшого на домислах, голослівних тезах та ґрунтується на побічному аналізі справи, з наданням безпідставних переваг стороні відповідачів.
Касаційна скарга ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_5, мотивована тим, що позивачка надала згоду на вивезення дитини за межі Італії, для чого вручила неповнолітньому документи і надалі чітко знала, що її син перебуває з батьком в Україні, і жодних претензій з цього приводу не висловлювала. Заяви позивачки до поліції носили виключно декларативний характер і не були обґрунтовані дійсними фактами. Щодо домовленостей про повернення сина до початку навчального року, то такі твердження є голослівними і нічим не підтверджені. Позивачка не підтвердила факту належності постійного місця проживання в Італії, а надала суду лише копію витягу з договору найму жилого приміщення з терміном дії договору
по 30 квітня 2014 року. Відомості про розмір плати за найм житла - відсутні. А відтак із змісту витягу не можливо встановити усі істотні умови використання житла, що вказує на неналежність доказу. Позивачка жодним чином не підтверджує фінансової спроможності утримувати себе і дитину, зазначаючи при цьому, що працює хатньою працівницею і не вказує про дійсні доходи. Позивачка впродовж усього часу, будучи громадянкою України, як і її син, та перебуваючи під правовим захистом держави не зверталася до консульських установ України, розташованих в Італії, з приводу розшуку сина.
Думка неповнолітнього ОСОБА_6 щодо його проживання з батьком була з`ясована в ході виконання відповідних функцій службою у справах дітей так і безпосередньо в ході судового розгляду цієї справи та за відсутності стороннього впливу обох сторін спору та участі педагога і психолога. Думка дитини була повністю усвідомленою, обґрунтованою, вільною і зрозумілою, факти викладені дитиною послідовно і логічно та з огляду на вік та сприйняття не викликають жодного сумніву.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшоввідзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, у якому вона просила вказану касаційну скаргу відхилити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про народження, перекладеного з італійської на українську мову, виданого 23 лютого 2006 року Відділенням управління демографії комуни міста Брешії, ОСОБА_6 народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Брешії, провінція Брешія Італійська Республіка . Батьками дитини є: батько - ОСОБА_3, мати - ОСОБА_1 (а. с. 34-35, т. 1).
Довідкою Генерального консульства України в Мілані від 05 вересня
2014 року № 39 підтверджено, що ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Брешія (Італійська Республіка), є громадянином України відповідно до статті 7 Закону України "Про громадянство" (а. с. 38, т. 1).
Відповідно до копії інформації від 27 травня 2017 року інвестигаційна контора, провівши розслідування, встановила, що ОСОБА_1 проживає у
АДРЕСА_1 у квартирі площею 85 кв. м, яку винаймає в АЛЕР ( Ломбардська компанія житлових будівель) м. Брешія, це підтверджується контрактом, підписаним 27 квітня 2010 року. Засвідчується, що пані ОСОБА_1 регулярно сплачує орендну плату за квартиру. Стосовно економічних можливостей зазначається, що ОСОБА_1 працює у пана ОСОБА_7 як хатня працівниця. Ці трудові відносини врегульовані контрактом, підписаним 01 липня 2015 року, згідно якого пан ОСОБА_7 найняв пані ОСОБА_1 на роботу з погодинною оплатою робочого часу (а. с. 97-99, т. 1).
ОСОБА_6 постійно проживав у Італії та відвідував початкову школу Каліні м. Брешії протягом 2012/2013, 2013/2014, 2014/2015 навчальних років.
ОСОБА_1 піклувалась про сина, завжди супроводжувала його до школи та забирала зі школи, а також відвідувала всі заходи, організовані батьківським комітетом, що підтверджується листом батьківського комітету початкової школи Каліні (а. с. 23, т. 1).