Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 761/1337/18
провадження № 61-7992св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у складі головуючого-судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - КНУ ім. Т. Шевченка) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.
Вимоги за позовом обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді техніка 1 категорії та посаді чергового слюсаря 6 р (0,54 ст.) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. 03 листопада 2014 року позивача було звільнено з посади техніка 1 категорії та посаді чергового слюсаря 6 р (0,54 ст.) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. Позивач зазначає, що в червні 2016 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року його було поновлено на займаних посадах, а 25 січня 2017 року повторно звільнено, у зв`язку зі скасуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року. Позивач вважає, що під час його роботи відповідачем вилачувалася заробітна плата не у повному обсязі, починаючи з вересня 2014 року.
Посилаючись на викладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату у розмірі 34 435,27 грн, а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 212 868,48 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після звільнення позивача з роботи відповідно до наказу від 30 червня 2016 року № 08-955-04 відповідачем проведено повний розрахунок по заробітній платі у відповідності з вимогами чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої заробітної плати в розмірі 34 435,27 грн є безпідставними та не підлягають задоволенню, а оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 212 868,48 грн є похідною від основної вимоги, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження своїх позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року скасовано в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 5 000 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив із встановлення факту несвоєчасного розрахунку з позивачем та визнання відповідачем цього факту за результатами перевірки Головного управління держпраці в Київській області, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 5 000 грн, апеляційним судом враховано розмір недоплаченої заробітної плати у розмірі 325,66 грн, який порівняно із середнім заробітком позивача, та застосовано принцип співмірності.
Короткий зміст касаційних скарг та узагальнення їх доводів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам відповідача щодо своєї позиції про відсутність у позивача факту роботи понаднормово у вересні-жовтні 2014 року, так як базується на копіях табелів, які не відповідають вимогам наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації підприємств", оригінали яких знищені ще в 2015 році та достовірність яких викликає великий сумнів, а також спростовується іншими документами виданими відповідачем до існування цього спору. В порушення статті 57 КЗпП України, ні в графіках, ні в правилах внутрішнього розпорядку не міститься час початку та закінчення роботи позивача. Також поза увагою судів залишилось те, що в липні 2016 року позивач відпрацював 84 години, що підтверджується табелем обліку робочого часу, однак відповідач виплатив заробітну плату не в повному обсязі. Факт недоплати заробітної плати в липні 2016 року встановлено Головним управлінням держпраці у Київській області. Щодо роботи позивача понаднормово в грудні 2016 року, так як позивачем відпрацьовано 184 години, при нормі 176 годин, то суд взагалі не дав жодного пояснення причин відмови в задоволенні позову в цій частині. Крім того, відмовляючи в задоволенні інших вимог, які зазначені в позові, то суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що розрахунково-платіжні відомості не містять інформації за яку кількість годин нараховувалась заробітна плата і не підтверджують факт повного розрахунку позову. Суд апеляційної інстанції, застосовуючи принцип співмірності, не звернув уваги на те, що відповідно до положень частини другої статті 117 КЗпП України принцип співмірності можна застосовувати лише у випадку наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, проте спору щодо виплати коштів за роботу у святковий день 07 січня 2017 року в розмірі 325,66 грн не було.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У липні 2019 року КНУ ім. Т. Шевченка подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що доводи позивача щодо його роботи у вересні та жовтні 2014 року понаднормово не відповідають дійсності, оскільки в цей період ОСОБА_1 відповідно до наказу від 09 грудня 2009 року № 08-1993-04 працював на посаді сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка з посадовим окладом. Згідно наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" первинним обліковим документом щодо обліку використання робочого часу на підприємствах є табелі обліку використаного робочого часу, отже фактично відпрацьований час позивача зафіксовано у табелях обліку робочого часу, а тому судами правильно встановлено, що згідно розрахунків оплата праці позивача здійснена на підставі табелів обліку робочого часу, з яких вбачається, що позивач не працював понаднормово. Також судами правильно встановлено, що не відповідає дійсним обставинам твердження позивача про те, що йому не доплачено 4 години за роботу в липні 2016 року, оскільки відпрацьований позивачем час у липні 2016 року йому оплачено в повному обсязі. Щодо оплати праці позивача в серпні 2016 року, то судами також правильно встановлено, що не було порушень в оплаті праці позивача, оскільки ОСОБА_1 24 серпня 2016 року відпрацював частину добової зміни, а саме 15 годин. Отже з урахуванням статей 54, 108 КЗпП України 24 серпня 2016 року позивач фактично відпрацював 15 годин з яких 2 години (22 год. до 24 год.) - нічний час, а решта відпрацьованого часу вказаної доби - 13 годин + 1 година, на яку зміну скорочено (стаття 54 КЗпП України), = 14 годин - святкові години, які оплачені йому, згідно правил статті 107 КЗпП України у подвійному розмірі. Щодо оплати праці позивача за грудень 2016 року, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з наданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей вбачається, що розрахунки з позивачем при його звільненні проведені в повному обсязі. Крім того, достовірною є розрахунково-платіжна відомість за січень 2017 року, згідно з якою позивачу нараховано 7 264,33 грн, а у раніше виданому позивачу розрахунковому листі та довідці про доходи зазначено суму нарахування 6 854,71 грн, оскільки різниця 325,66 грн, яка складає 409,62 грн без урахування податкових відрахувань у розмірі 83,96 грн, була виплачена позивачу, що ним не заперечується. Щодо застосування апеляційним судом принципу співмірності, то позивач неправильно трактує існуючи обставини справи по відношенню до обставин, які встановлені в постанові Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 461/6803/16-ц в якій зазначено про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Отже, оскільки позивач просив стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату в сумі 6 020,95 грн, а також недоплачену заробітну плату за роботу у вихідні дні в сумі 21 209,98 грн, а суд апеляційної інстанції позов задовольнив частково та стягнув на користь позивача лише 325,66 грн недоплаченої заробітної плати, тому правомірно застосував до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати принцип співмірності та зменшив його розмір з 190 694,68 до 5 000 грн.
ОСОБА_1 надіслав відповідь на відзив у якій зазначив про те, що обставини на які посилається відповідач у відзиві не відповідають дійсності, а також не спростовують доводів касаційної скарги, оскільки табелі обліку робочого часу за вересень, жовтень 2014 року знищені, а тому надані відповідачем табелі не можуть бути дійсними. Також не спростовані відповідачем та не надано належної оцінки судом копії довідки від 27 березня 2015 року № 88 про розмір заробітної плати позивача, з якої вбачається, що відповідач підтверджував відпрацювання ОСОБА_1 у вересні 2014 року 25 робочих днів та у жовтні 2014 року 26 робочих днів, що становить відповідно 200 годин та 216 годин. Аналогічні відомості містять і розрахункові листи за вересень та жовтень 2014 року. Крім того, актом перевірки Державної аудиторської служби України встановлено, що в квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні та листопаді 2014 року були факти недоплати працівнику ОСОБА_1 за роботу у нічні та святкові дні. Актом Головного управління держпраці в Київській області також встановлено, що в липні, серпні та грудні 2016 року були недоплати працівнику ОСОБА_1 за виконану роботу. Також твердження відповідача про те, що до відомості за січень 2017 року увійшла сума 409,62 грн, яка з урахуванням утриманих податків склала 325,66 грн, хоча вказана сума була нарахована позивачу лише у вересні 2017 року, тобто через дев`ять місяців після складання відомості, що свідчить про її підроблення.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу № 761/1337/18 за позовом ОСОБА_1 до КНУ ім. Т. Шевченка про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 липня 2005 року та відповідно до витягу з наказу № 08-722-04 ректора КНУ ім. Т. Шевченка від 14 липня 2005 року позивача, слюсаря по ремонту теплопунктів 6 розряду сантехнічної служби ІМВ, було прийнято з 11 липня 2005 року, на умовах сумісництва, на посаду чергового слюсаря 6 розряду (0,5 ст.) сантехнічної служби ІМВ.
Відповідно до витягу з наказу № 08-478-04 ректора КНУ ім. Т. Шевченка від 17 квітня 2006 року позивача з 17 квітня 2006 року було переведено на посаду техніка 1 категорії сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин.
Наказом від 16 вересня 2014 року № 735-32 за неналежне виконання своїх функціональних обов`язків, а саме недотримання правил пожежно-технічної безпеки, ОСОБА_1 було оголошено догану.
17 вересня 2014 року відповідно до наказу № 740-32 ОСОБА_1 оголошено догану за посадою за сумісництвом.
Наказом від 18 вересня 2014 року № 744-32 ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання своїх обов`язків під час робочого дня 22 серпня 2014 року з 14-00 год. до 16-30 год. було оголошено другу догану.
Відповідно до наказу від 03 листопада 2014 року № 08-1610/04 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин з 07 листопада 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов`язків за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Цим же наказом позивача було звільнено з посади чергового слюсаря 6 розряду (0,5 ставки) сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин від сумісництва з 07 листопада 2014 року також за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов`язків на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 не погоджуючись із накладеними на нього стягненнями та звільненням, звертався до суду за захистом своїх порушених прав з відповідним позовом, за результатами розгляду якого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ КНУ ім. Т. Шевченка від 16 вересня 2014 року № 735-32 про оголошення догани ОСОБА_1, визнано незаконним та скасовано наказ КНУ ім. Т. Шевченка від 18 вересня 2014 року № 744-32 про оголошення догани ОСОБА_1, визнано незаконним та скасовано наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 03 листопада 2014 року № 08-1610-04 про звільнення ОСОБА_1, поновлено ОСОБА_1 на посаді техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин та слюсаря 6 р. (0,5 ставки) сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2014 року по 01 листопада 2015 року в розмірі - 61 374,17 грн, стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 1 000 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року вищевказане рішення залишено без змін.
На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 30 червня 2016 року було поновлено на посаді техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин з 07 листопада 2014 року та скасовано пункти 1 та 2 наказу від 03 листопада 2014 року № 08-1610-04, що підтверджується копією трудової книжки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.